1.День, який мене змінив

Я бігла, що мала сил. Знову, знову на одні і ті ж граблі! Мною знову скористались, використали і викинули з життя як не потрібну річ. Вкотре. Ну скільки вже можна давати себе використовувати, а? 

Сіла на лавку, сил іти далі не було. Сльози текли рікою. Я часто відчуваю себе самотньою, але в той день це відчувалось ще гостріше. На самоті з собою я провела наступні 10 хвилин, а може й більше, тоді кожна секунда здавалась вічністю. Я вже збиралась йти, але до мене підсів чоловік. 

- У вас все в порядку?- запитав він. 

Я промовчала. В гарному настрою намагаюсь не заводити розмову з незнайомцями , а сьогодні, хотілось одночасно і підтримки, і уваги, але не від чужої людини. «Ні,- подумала я,- промовчу і хай він собі йде. Так може це доля і бла-бла-бла, але не сьогодні. Він підсувається ближче і перепитує. 

- То як все настільки погано? 

Я далі мовчу. Піднімаю очі, щоб роздивитись хто ж переді мною. Чоловік гарний, стрункий , чорнявий високий, можна сказати мрія, але це теж не  про мене... Куди мені до нього! 

Намагаюсь кивнути . Він розуміє мій жест і каже: 

- Ось дивись, я тобі абсолютно незнайомий, ти можеш розказати мені все. Я через десять хвилин про все забуду, а тобі полегшає. Ну! Спробуй! 

Далі мовчу. Я розумію, що це дуже хороша людина, але він сам сказав, що забуде!

- Щось на роботі? 

- Та,- ледь видушую з себе я. 

- О то не все так погано! Ну то до біса її, знайдеш нову, кращу! 

- Вони вкрали мій проект,- викрикнула я,- всі мої старання, трата часу, а на об'єкті буде стояти її прізвище. 

Я відчула, що просто хочу з кимось поговорити і немає кандидатури кращої за нього. 

- ТАЙ не хочу я нової, мені і там було добре! 

- А де ти працюєш, якщо не секрет? 

- Я архітектор. Два роки я розробляла бібліотеку мрії, а дві години тому моя краща подруга вийшла з кабінету директора з дозволом на будування її бібліотеки. Точніше моєї! Вона вкрала мої замальовки і видала за свої. Її прізвище ввійде в історію цього міста , а я що? 

- А хіба це так важливо! 

- Звичайно, для архітектора особливо! 

- А ти впевнена в тому, що її прізвище туди ввійде! 

- Ну, так... 

- Якщо вона дійсно в тебе все вкрала, то сама по собі, вона нічого не зробить. Всі швидко здогадаються, що щось не чисто , ось побачиш! А як ні значить, тебе чекає щось значно грандіозніше.  Просто живи собі далі. 

- Ви серйозно? Але ж мені болить, таке не можливо просто захотіти і забути. Я ж ту дівчину буду бачити кожен день. І в очах боса, я тепер ніхто... Це ж була моя мрія. 

- Ти можеш просто змінити роботу і все. От побачиш бібліотека тільки початок, далі буде щось значно краще! 

- Звідки ви це знаєте? 

- Відчуваю. Просто треба не опускати рук. Покажи, що ти сильна особистість і цим тебе не зламати. 

- І що мені робити? 

- Не знаю. Прислухайся до серця, воно скаже. 

- Може варто звільнитись, переїхати в інше місто, почати спочатку? 

- А хіба це змінить тебе саму? 

- Але ж ви самі тільки що казали! 

- Е ні! Не поспішай з рішенням, все добре обдумай. Правильні думки зазвичай приходять вночі. 

Він загадково посміхнувся. Подивився на годинник. Сказав: 

- Мені вже пора. Прощай. 

І пішов. Так само несподівано як і з’явився. А я забула про холод, бажання піти додому, просто сиділа ніби заворожена. Хто він такий. Що це було? Може це якоїсь знак з небес? Цього чоловіка я більше ніколи не бачила. Але саме йому я завдячую всім, що зараз маю.