2.Як я втнула те, на що ще місяць тому ні за що не погодилась

Отже,  після того дня, моє життя кардинально змінилось. Я ще трохи поплакала тоді на вулиці, але це вже не були сльози відчаю, скоріше просто емоції. Перше про що я подумала це переїхати, почати життя спочатку. Але якщо змінити обстановку навколо,  чи зміниться людина всередині. Правду казав той чоловік, зовсім ні. Треба завжди і всюди починати з себе. Пора розказати все спочатку, напевно. Тоді мені було 25. Я була звичайною сірою мишкою, яка , крім роботи, нічого не бачила. Подруг в мене не було, ну майже. Так як і хлопців  в принципі. Як я довела себе до такого життя не питайте, але то була правда. Все, що я мала – це квартиру, яка залишилась у спадок від батьків, і кота на ім'я Сирник. Пухнастий був моєю єдиною розрадою, зараз мені його дуже не вистачає. Отже, я повна рішучості стала з лавки і пішла додому. Я не спала всю ніч, просто думала і на ранок все вирішила: я не звільнюсь з роботи, а доведу всім, що це був мій проект, що я розумніша за усяких там Оль. Я ще я дуже захотіла змінити інтер’єр. Вирішила купити трохи мілкоти в дім: новий посуд там, чи пледи. Ну і не забула про свій одяг. Він зазнав змін кардинально. Добре, що відкладала на поїздку на море. Їхати все одно не мала з ким, а самій якось самотньо. Всю суботу я провела обираючи платтячка і туфельки. Я вперше дізналась, що ж зараз в моді і накупила стильні, якісні речі. Так, розумію, ці зміни нічого особливо не значать. Але з чогось ж варто починати. Залишилось найважче, змінити своє внутрішнє я, себе. Я навіть хотіла записатись на курси, але було шкода віддавати стільки коштів і я закинула цю ідею. Я пам’ятаю до секунди той день, коли я в новому костюмі , на високих підборах, з модною зачіскою зайшла в офіс. Мене ледь впізнали. Ніхто не очікував від мене такого, саме цього я й чекала. Я посміхнулась усім, сказала голосно: «добрий ранок» і сіла за своє робоче місце. Рівно через дві години мене викликали на розмову з шефом. Це й не дивно, адже вчора я заплакана вбігла до нього в кабінет, кричала, а він сказав , що поговорить, коли я буду спокійна і виставив мене за двері. Я розуміла, як виглядала після всього в його очах, але була готова діяти.  Постукала. Привіталась. Сіла. 
- Дійсно, я дізнався в цю ситуацію, і якщо чесно, то Олі я вірю більше. 
- Розумію, ви ж зовсім мене не знаєте. 
- До речі, маєте гарний вигляд. 
- Дякую. 
- І що будемо робити? 
- Дайте мені шанс,  і я перекконаю, що правда на моїй стороні. А як я не доведу, то звільните. 
- Ви готові піти на такий ризикований крок? 
- Так! 
- Ну...добре, тоді пропоную вам таке: за місяць ви маєте підготувати новий проект. Мені все одно, що це буде: реконструкція, нове, старе. Просто це має бути бомба. 
- Тільки, що будувати я оберу сама. 
- Згода. Якщо чесно, я не очікував , що ви погодитесь. Ви приємно мене здивували. Що ж експерименти я люблю, тож даю вам повний карт бланш.  
- Дякую. 
- А забув: якщо ви все таки не впораєтесь, то вибачитесь перед Олею на очах  у всього колектива. 
- Це вже трохи занадто! 
- Діано! 

 Ще місяць тому, я б ніколи в житті на таке не погодилась, але зараз у мене навіть не було переживання. 
- Ну добре. Тільки хто буде робити мої завдання на роботі? 
- Не переживайте. Можете цей місяць тут не з'являтись. 
- Серйозно? Дякую. А якщо я все таки впораюсь, що мені буде? 
- Станете моєю правою рукою, звісно, якщо захочете. 
- А Євген Вікторович? 
- Він буде лівою.  
- Тоді до зустрічі 5 грудня. 
Я усміхнулась і вийшла. В душі кипіли емоції. Важко було повірити, що там сиділа і говорила я. Прийшов час змінюватись !