4 .Мар'яна

Перед моїми очима постала велика кімната. Вздовж стін стояли мольберти, трошки далі були якісь  типу кабінки, а ще було одне велике панорамне вікно. Людей майже не було. Ну як всього  дві жінки і два чоловіка. Кожен був зайнятий своїм. Нарешті мене помітили.

- Привіт, - а я тебе раніше не бачила сказала молода світловолоса дівчина. Її руки були у фарбі. Вона була вбрана в дуже легкому платті як на таку погоду. У неї було довге хвилясте волосся, дівчина була не нафарбована, але дуже красива. 

-  Просто я тут вперше,- майже пошепки сказала я. 

- Та не хвилюйся ти так. Це всього лиш місцина творчих людей. Наш притулок. Повір мені, це місце буквально через декілька днів стане тобі і домом, і прихистком і взагалі... 

Я не знала, що сказати. На щастя, мені принесли замовлення. 

- Обирай собі будь- який вільний мольберт. А якщо хочеш тиші, он та кабінка ще вільна, - сказала офіціантка. 

Я щоб більше не привертати увагу сіла за вільний мольберт біля дівчини, яка до мене заговорила. Я дуже соромилась, щоки почервоніли і я не знала , що робити. Вирішила випити гарячий шоколад. Це був найсмачніший, що я коли- небудь пила.  Я навіть трохи попекла язика. Через хвилин десять  наважилась розкласти всі свої приладдя. Я не знала, що буду малювати, тож їх було не багато. Два олівці, лінійка і циркуль. Так я не з тих архітекторів, які одразу все вносять до комп'ютера. Якщо чесно ці спеціальні програми я на дух не переношу. Мені треба відчувати , те що я роблю, а це досягається тільки власноручЯ нарешті добре оглянулась навколо. Кімната була маленькою, навіть дуже. Чоловіки щось малювали, шкода , що я не могла поглянути, що саме. Проте, я побачила шматок малюнка світловолосої дівчини. Це був пейзаж. Дуже гарний, дивний трохи, але всі генії в свій час робили дивне. У неї вже все було намальоване олівцем, дівчина переходила до найважчого розмалювання фарбами. Я так не хотіла їй завадити, але дуже кортіло дізнатись її ім'я. Я так і не наважилась заговорили, почала працювати, на дворі остаточно стемніло, але я цього не помітила. Мій творчий процес перервала сусідка. 

-Кафе закривається через 5 хвилин. Пора йти. 

- Ого. Серйозно? А котра година? Дійсно , крім нас, нікого вже немає... 

- Майже десята. 

Я гарячково почала збирати свої речі. 

- Насправді, ти можеш, якщо хочеш звичайно, залишити все тут. Просто попередь про це Таню і  речі ніхто не буде чіпати. Цей столик назавжди стане твоїм. 

- Так можна? Звичайно я хочу прийти сюди ще. А Таня це...? 

- Це та дівчина яка приносила тобі замовлення. О, то ти навіть тістечко недоїла! Їж, вона між іншим, дуже смачне. 

- Та зараз якось не хочеться. Будеш? 

- Хіба якщо половину. 

Я розломила його навпіл і дала дівчині. 

- Допоможеш її знайти? Я ж навіть не заплатила... 

- Пішли. Мене , до речі, Мар’яною звуть. 

- А я Діана. Дякую тобі. Якби не ти, мене б тут зачинили і сиділа б одна до ранку. 

- Та ні, Таня обов’язково б сказала. Може, вона сьогодні не поспішає, от і чекає поки ти звільнишся. Не хоче турбувати. 

- Але ж я тут вперше , звідки їй знати, що я роблю... 

- Художників з далеку видно! 

- Я архітектор. 

- Для мене це майже те ж саме. Ми тут всі знаємо одне одного. Якщо станеш однією із нас матимеш свій ключ і зможеш залишатись  на ночівлю. 

- Ого.  І вона всім довіряє. 

- Так. Хоча знаєш з архітектором я погарячкувала. Ти у нас перша така. Обов’язково приходь завтра, тільки раніше. Прийдуть Сергій, Петро і Матвій. Сірий точно захоче намалювати твій портрет. До Петра зараз краще не лізти, бо він працює над  черговим шедевром. 

- А Матвій? 

- Він не художник. Завтра все побачиш. 

-  Так дивно, я стільки разів проходила повз це місце і жодного не бачила! 

- Просто на все свій час. Тай кафешка зовсім непримітна. Значить ти була ще не готова. 

Вона підморгнула. 

- Напевно, твоя правда... 

- А ти  десь працюєш? 

-  Так у одній фірмі. Але зараз в мене щось типу відпустки. Аж цілий місяць! А ти тільки художниця? 

- Це більше моє хобі, ніж робота. Я пейзажі малюю, але спеціальної освіти не маю тож часто все псую одним рухом. 

- Дарма ти так! Ось ця дуже гарна, що ти зараз малюєш. 

- Ну...до шедевра їй ще як до неба рачки. Ну добре, ходімо,  а то Тані теж хочеться спати. 

Ми підійшли до стійки. Я заплатила і попросила за речі. Це її аж ніяк не здивувало. Вона мило усміхнулась і сказала добре. Навіть ціни тут були приємні, як в звичайному кіоску з випічкою. Разом з Мар'яною вийшли з кафе. Виявилось нам було по дорозі.