10. А ось і зима

Врешті вже почало темніти. Ми ще трохи погуляли. Вже було дуже темно, коли він запропонував провести мене  додому. 

- Зайдеш до мене на чай?- запитала я, - на дворі холодно, одразу видно що ти замерз. 

- Та...вже майже 12, навіщо давати привід твоїм сусідам попліткувати. 

Я усміхнулась. Ми попрощались і я заснула одразу ж як лягла на ліжко. Наступного ранку я не могла дочекатись дев'ятої, щоб піти в кафе. Мене тягнуло туди магнітом. Тай над проектом треба працювати. За цю ніч я продумала все до деталь. А на дворі-перший сніг. Поки знайшла теплі речі, не тільки дев'ята настала. Ця квартира дісталась мені у спадок від батьків. Тут пройшло майже все моє дитинство... Так їх вже давно нема поруч зі мною. Меблі теж застаріли, але я просто не наважувалась щось міняти. Кожна шафка нагадувала мені про маму й тата, я воліла, щоб все так і залишилось. Спальну батьків я міцно зачинила і навіть речі не діставала з шафи- все на своїх місцях, як три роки тому. Тоді мені було 22. Молода.... Батькам було трохи більше за 40. Ну от чому все так? Ні, я не виню нікого, просто мені досі болить, як ви вже зрозуміли. Доля склалась саме так і нічого тут вже не вдієш. Мої 22 пролетіли, як один день... В мами виявили онкологію, ми боролись 9 місяців , але марно. У неї була четверта стадія, о ні, навіть зараз не хочу про це згадувати.Тато ж її так кохав, що дотягнув до мого двадцяти трьох річчя , прожив ще два тижні і теж згас. Інфаркт, лікарі не змогли нічого вдіяти. Я завжди дивувалась з їхнього кохання. Хіба так буває? Кажуть, що ні, але я бачила це на власні очі. Я дуже вдячна всесвіту за щасливі 22 роки. У мене було чудове дитинство. Я росла в любові, мене цінували і поважали. Нехай зараз я абсолютно одна, принаймні мені є що згадувати. Я росла одна , і єдине за що я трохи виню батьків, це те , що у мене немає рідної крові поруч. Нехай не рідної, просто людини, якій важлива моя доля, бо ми родина... Мої батьки – це я. Коли згадую  як вони в мене вірили , я примушую себе вставати з ліжка, посміхатись, як би важко не було і пахати знову і знову! Я й не помітила в роздумах, як вже було повністю одягнута, вийшла на двір. Мороз, холодно, я вже й відвикла від такого. Та зима не була морозяною. Змерзла за декілька перших кроків, вирішила бігти тому біля кафе  була вже за 5 хвилин. Захекана зайшла всередину. Одразу замовила собі літр гарячого чаю і тістечко для підняття настрою. За столом замовлень сьогодні був Антон. 

- Все безкоштовно, Матвій Володимирович мене попередив, дякую за те що виручила. 

- Та. Взагалі-то важка в вас робота. Ще раз дякую. Я взяла свій чай і пішла в таємну кімнату. 

- Народу трохи додалось. А ще нарешті прийшла Мар’яна, вона вела розмову з дівчиною за сусіднім мольбертом. Ще два були зайняті хлопцями. Кабінки були зачинені, але, думаю, майже у кожній хтось був. Я вирішила одразу привітатись з Максимом. Мило всім усміхнулась, сказати привіт не наважилась, поставила чай за свій стіл і побігла до нього. Постукала: 

- О, це ти, принцесо Ді. 

-  Угу ще й не просто так. У мене до тебе завдання. 

- Ого мені вже цікаво. 

- Справа в тому, що для мого проекту конче потрібні твої картини. Не факт, що в мене вийде і проект затвердять, але я хочу щоб ти знав. 

- Можна детальніше? 

- Це так довго розказувати! Я будую базар- галерею. Мені подобається, як ти малюєш, тож... 

- А скільки треба? 

- Ну п'ять буде ідеально. 

- А на коли? 

- Десь через рік... 

Він розсміявся. 

- Коли це ще буде! Добре я навіть більше дам. Але я маю умову! 

- Яку? 

- На одній з тих картин будеш ти! 

- Я? У мене зовнішність звичайна, нічого цікавого. Нащо? 

- Принцесо Ді, я зараз дуже сильно ображусь! 

- Ну добре.- через деякий час сказала я. -  Думаю знайду дві- три вільних годинки, щоб попозувати! 

Ми ще трохи погуляли. Вже було дуже темно, коли він запропонував провести мене  додому. 

- Зайдеш до мене на чай?- запитала я, - на дворі холодно, одразу видно що ти замерз. 

- Та...вже майже 12, навіщо давати привід твоїм сусідам попліткувати. 

Я усміхнулась. Ми попрощались і я заснула одразу ж як лягла на ліжко. Наступного ранку я не могла дочекатись дев'ятої, щоб піти в кафе. Мене тягнуло туди магнітом. Тай над проектом треба працювати. За цю ніч я продумала все до деталь. А на дворі-перший сніг. Поки знайшла теплі речі, не тільки дев'ята настала. Ця квартира дісталась мені у спадок від батьків. Тут пройшло майже все моє дитинство... Так їх вже давно нема поруч зі мною. Меблі теж застаріли, але я просто не наважувалась щось міняти. Кожна шафка нагадувала мені про маму й тата, я воліла, щоб все так і залишилось. Спальну батьків я міцно зачинила і навіть речі не діставала з шафи- все на своїх місцях, як три роки тому. Тоді мені було 22. Молода.... Батькам було трохи більше за 40. Ну от чому все так? Ні, я не виню нікого, просто мені досі болить, як ви вже зрозуміли. Доля склалась саме так і нічого тут вже не вдієш. Мої 22 пролетіли, як один день... В мами виявили онкологію, ми боролись 9 місяців , але марно. У неї була четверта стадія, о ні, навіть зараз не хочу про це згадувати.Тато ж її так кохав, що дотягнув до мого двадцяти трьох річчя , прожив ще два тижні і теж згас. Інфаркт, лікарі не змогли нічого вдіяти. Я завжди дивувалась з їхнього кохання. Хіба так буває? Кажуть, що ні, але я бачила це на власні очі. Я дуже вдячна всесвіту за щасливі 22 роки. У мене було чудове дитинство. Я росла в любові, мене цінували і поважали. Нехай зараз я абсолютно одна, принаймні мені є що згадувати. Я росла одна , і єдине за що я трохи виню батьків, це те , що у мене немає рідної крові поруч. Нехай не рідної, просто людини, якій важлива моя доля, бо ми родина... Мої батьки – це я. Коли згадую  як вони в мене вірили , я примушую себе вставати з ліжка, посміхатись, як би важко не було і пахати знову і знову! Я й не помітила в роздумах, як вже було повністю одягнута, вийшла на двір. Мороз, холодно, я вже й відвикла від такого. Та зима не була морозяною. Змерзла за декілька перших кроків, вирішила бігти тому біля кафе  була вже за 5 хвилин. Захекана зайшла всередину. Одразу замовила собі літр гарячого чаю і тістечко для підняття настрою. За столом замовлень сьогодні був Антон.