12.Курка в томатному соусі

Ми заговорились і не помітили як стемніло. Мені вже давно було пора додому, але Матвій, який ще досі був в кафе, як кожна порядна людина запропонував переночувати у нього. Взагалі його квартира мене зачарувала. От ніби дві кімнати, а так просторо, вільно... Ми весь час сиділи в вітальні- невеличкій кімнаті, пов'язаній з кухнею, в теплих тонах, але двері в спальню були відчиненими, я не втрималась і там все роздивилась. Вікно з виглядом на річку, ліжко велике, дві тумби... Повсюди картини, спочатку я відчувала себе як в музеї...

- Навіщо тобі стільки ?

- Ну...кожну з них мені подарували художники, які працювали чи й зараз малюють в моєму кафе. Кожна з них особлива, як я можу одну картину повісити, а іншу ні.

- Напевно, коли вони стануть відомими , ти отримаєш мільйон .

- Ну на це я також розраховую....

Ми засміялись.

- Залишайся, подивимось фільм, а ще в мене є бібліотека невеличка, там залишився тільки ексклюзив. Ніяк не наважуюсь віддати в кафе..

- Я б з радістю, але дома мене чекає злий і голодний кіт.

- І що ніхто, крім тебе,  його не погодує?

-  Та не в тому справа. Я можу попросити сусідку, але він весь час один, нехай хоч вночі побуде зі мною. Ти б хотів таке життя як у нього?

- Треба подумати.

- Не сміши мене будь ласка , а то сил вже немає.

- Як скажеш,  сер! То я збиратись?

- Нащо?

- На дворі ніч, я не можу тебе відпустити одну.

- Але ж мені йти всього десять хвилин!

- Знаєш скільки може статись за цей час.

- Не лякай!

- Добре, я вже готовий до подорожі.

- А твій пес так і не прийшов.

- Значить Олексію вдалось зустріти даму серця.

- Тобі його не шкода?

- Кого?

- Марселя.

- Ой мій пес сам не проти! Ти б бачила як він радіє Льошці . Куртка?

- Дякую тобі. Я ніколи не зустрічала такий чуйних людей.

Ми спустились і йшли по вуличці, яка вела до мого дому.

- Знаю, це не моя справа. Але хотілось би мати конкретність. У тебе хтось є? Ти красуня. Згоден дурне запитання....

- Та ні! Все добре. Нікого в мене нема. Тай до красуні мені ще дуже далеко.

- Але ж тобі 26. Ти не могла весь час бути одна. Красуню, не применшуй!

- Ну виходить, що могла. Чекала на свого принца.Був у мене один, але не склалось. То довга і нудна історія.

- І що знайшла?

- Поки що ні. А ти?

- Я був одружений, у мене навіть є син, але ми не бачились вже два роки..

В нас було важке розлучення, не те щоб вона забороняла, просто намагалась звузити наші контакти. Ні! Я кидаю йому гроші на картку, намагаюсь дзвонити хоча б на свята, але наша розмова триває не більше 5 хвилин. Я йому чужий. Вона ще раз одружилась. Син того чоловіка називає татом.

- І що ти нічого не можеш зробити?

- Раніше не міг. А зараз це немає ніякого сенсу. Всі важливі моменти я вже пропустив. Він щасливий, йому добре і це головне.

- А скільки йому?

- Буде п'ять, цієї зими. А  коли ви розлучились?

- Чотири роки тому.

- Йому, що навіть року не було?

- Сім місяців...

- Вибач, але чому так швидко?

- Ну. Вона хотіла спокійного, забезпеченого  життя. Я тоді втратив роботу, був на роздоріжжі шляху. Я ще вона думає, що я їй зрадив.

- Але це не так?

- Ні!

- Чому ж ти тоді це просто їй не довів?

- Ді, запам'ятай одну річ: все, що не робиться, то до кращого! Ну не розлучились би ми тоді, це сталось би через рік. То була закоханість, яку ми просто переплутали з коханням!

- Але ж у вас син! Заради нього ви могли хоча б спробувати!

- Зараз він набагато щасливіший, ніж би міг бути зі мною!

- Я не впевнена! Особисто для мене тато був дуже важливою людиною!

- Він теж помер?

- Три роки тому. Це був найгірший рік за все моє життя.

- А зараз?

- А зараз один з найщасливіших!

Він нахилився до мене. Поцілував! Я відповіла взаємністю. Трохи засоромилась і забігла в під'їзд. Зранку мені здалось, що це був сон.