Ми ще трохи поговорили і нарешті почали роботу над портретом. Це виявилось не так легко як я думала. Але час все одно пройшов непомітно. Далі я пішла за свою роботу. Механізм було запущено, але дуже важко було перенести все з голови на папір. Мої роздуми перервала Мар'яна.
- Привіт,- сказала вона,- що це має бути галерея?
- Ну не зовсім, це базар, де на стінах будуть висіти картини, а з вікон буде вигляд на гори і озеро.
- Серйозно? Культурний базар це щось новеньке. Але знайти вигляд на озеро буде не просто. Що там будуть продавати?
- Ну все: сири, молочку, солодощі.... Я над таким не думала. До цього ще дуже далеко. Ти казала, що будеш вчора, а сама не прийшла.
- Мене попросили помінятись на роботі. Тож мусила працювати. А я ось чула, що ти зачарувала нашого Матвія, що на це скажеш?
- Неправду чула. Хто таке казав?
- Взагалі то всі. Ви тепер новина номер один в нашому кафе.
- Але ж ми навіть не друзі. Він попросив я допомогла.
- Але ж він тобі подобається!
- Ну??? А чого це я маю відповідати на такі провокаційні питання. Розкажи краще що ти малюєш!
- Я малюю те що бачу. Сучасність. Найкраще в мене виходить поєднувати хмарочоси з природою. Хочеться гармонії, на жаль, тільки на моїх картинах вона є. Взагалі я тільки вчусь, до Макса мені ще далеко.
- А в тебе є професійна освіта?
- В шість мама віддала в художню школу. Два роки провчилась, але мене вигнали звідти. Сказали таланту нема, відайте поки не пізно на танці. Більше нічого.
- Тебе? Ти мене прямо шокувала! Нічого всі генії вчились самотужки, в тебе ще є час. От влаштуємо виставку, всі побачать твій талант.
- Не думаю, що мої картини хтось купить. Знаєш, найбільше я просто хочу у когось повчитися, хоча б чомусь! Самій дуже важко.
- То в чому проблема?
- Дуже дорого, на це треба витрачати увесь час, важко потрапити. Поки що це лише мрія.
- Ну всі мрії з часом стають реальністю.
Ми обмінялись ще декількома фразами і кожна взялась за роботу. О 5 я вже збиралась йти додому, але у дверях знову зустріла Матвія. Він запропонував повечеряти у нього, я трохи повагалась, але врешті погодилась.
- Я звичайно не шеф повар. Але ці курячі крильця в соусі хвалять усі, хто їх куштує. А я ще зварив рису, думаю буде смачно.
- Звичайно! А я взагалі готувати не вмію, тільки найпростіше, цим завжди займалась мама.
- Вона померла?
- Так три роки тому.
- Вибач. А що ж тоді ти зараз їси?
- Та купляю готове, а обідаю в їдальні на роботі.
- Але ж це трата грошей!
- Ну трохи є, але краще так, ніж взагалі нічого не їсти.
- Колись я тебе навчу.
- Добре
- Розкажеш щось цікаве про себе?
- Та моє життя зовсім не цікаве. Мені 26. Живу одна, точніше з котом. Мала подругу і ту втратила тиждень тому. Архітектор з мене ніби непоганий. Але я безхарактерна всі мною користуються і викидають як непотріб. Що ще... А я сплю принципово тільки з лівого боку і не питай мене чому.
Він засміявся.
- Що таке,- запитала я.
- Твоя самокритика мене розсмішила, а ти ще додала іронії.
- Ну тепер твоя черга!
- А що я. Мені тридцять. У мене є пес і друг Федька , другого ти вже бачила. Кафе це моя мрія і справа усього життя. Я ним живу.
- А де пес?
- Віддав Дімі прогулятись. Він каже, що дівчата звертають на нього увагу вдвічі частіше, якщо він з Марселем.
- Прикольне ім'я. Ви разом живете?
- З ким?
- Зі всіма!
- Ааа ні, з Дімкою ні. Тримай тарілку їжа вже підігрілась.
- Дякую. Ууу як смачно. Ти реально шеф-повар. Я ще в тебе хотіла запитати, ти ж знаєш Мар'яну.
- Звичайно. Я всіх художників знаю. Хороша дівчинка, тільки ще дуже молода і не зовсім навчена.
- Я саме про це й хотіла поговорити. У неї талант це очевидно, але треба їй учителя. Щоб азів навчив..
- Зрозумів. Я пошукаю хорошого. До речі, 3 грудня у неї день народження, зробимо їй подарунок!
- То це ж через 23 дні .
- Ну й в тебе математика.
- Та ні, мені просто проект здавати 5
- І як просувається робота?
- Я почала і це вже подвиг. Ти встигнеш?
- Звичайно!
- А можна ще?
- Чого курки?
- І рису теж!
- Звичайно. Я такий радий, що тобі подобається