13.Секрет за секрет

Я реально не знала , що мені робити. Може це помилка? Адже ми знайомі всього нічого. Як зрозуміти, що він до мене відчуває? Вперше не хотіла йти в кафе. Але там залишилось все, тай з Мар’яною мала побачитись.... Вирішила просто не потрапляти йому на очі. На щастя, двоє хлопців вже були в майстерні, тай за півгодини після мене прийшла Мар'яна. Вона за традицією глянула на мої ескізи.

- Щось ти сьогодні дуже погано малюєш. Така розсіяна... Перепрацювалась? Чи може закохалась?

- Та ні все як завжди!

Я почервоніла!

- Та де ж як завжди! Так я хочу все дізнатись! Кидай ті олівці, все одно, нічого путнього не зробиш пішли з'їмо по тістечку в читальному залі!

- Та можна й тут.

- Бачиш хлопці працюють, ми будемо заважати!

- А хіба ти не маєш малювати?

- Я ж не на роботі. Може почекати!

- Ми вийшли з потаємної кімнати і сіли за крісла-  качелі біля вікна.

- Довго мені чекати,- після хвилини тиші запитала Мар’яна.

- Ну.

- Давай тоді  так : секрет за секрет! Ну і обіцянку, що ніхто про нашу розмову не дізнається!

- Вчора Матвій запросив мене повечеряти у нього. А коли проводив додому поцілував!

- І це все?

- Так!

- Як діти маленькі! Скільки тобі років?

- 25.

- Ну то ти вже маєш розуміти, якщо він тобі подобається, і ти йому теж, то варто не боятись , а спробувати. Як мінімум для того, щоб не жаліти! Все буде варто спробувати, ви будете гарною парою!

- Але я не готова! Все так швидко, а я зовсім нічого про нього не знаю!

- Та не швидко це. Це був всього лиш поцілунок!

- Просто все так складно. Раніше я не відчувала такого почуття. Я хочу , щоб він завжди був поруч, але одночасно й не хочу!

- Це називається кохання!

- Кому як не тобі в твої двадцять це знати!

- Ну, по-перше, менше ніж за місяць мені 21,а  по-друге, вчора мені зробили пропозицію!

- І ти погодилась?

- Ні!

- Чому? Не любиш?

- Та здається кохаю. Просто ще рано.Ми знайомі менше року, а зустрічаємось той взагалі декілька місяців. Тим паче, що через два тижні він їде на півроку в інше місто! Хтозна чи наші стосунки це переживуть.

- Я як звати цього щасливчика?

- Єгор!

- І він реально не пішов від тебе після відмови?

- Ні.  Я ж просто попросила перенести це на трохи  пізніше. Я добре його знаю , він наполегливий і просто так не відстане.

- А ти бачиш з ним своє майбутнє?

- Моє майбутнє- це живопис. І я готова хоч все життя бути одна, лише б стати справжньою художницею!

- В тебе величезний потенціал, а ще талант. Впевнена, в тебе вийде! От я через менше ніж два тижні понесу проект на розгляд. Якщо все вийде мені будуть потрібні десь 5 твоїх картин!

- Навіщо? А що це має бути?

- Базар! Але не просто! По-перше, це буде галерея з видом на озеро, на останньому поверсі! Але так, там будуть продавати їжу!

- Це так цікаво! Воно реально може стати візитівкою нашого міста!

- Може, але до цього ще дуже далеко! Ймовірність того, що це навіть не побудують дуже велика!

- Ти себе недооцінюєш! Все буде добре! А коли її можуть відкрити?

- Десь через рік-два!

- Ого! Я стану така стара!

- Що? Ти маєш намалювати 5 шедеврів. То як це мало чи багато?

- Та ну я не встигну!

- Куди ти дінешся. А казала багато-багато.

Ми ще трохи потеревенили, а потім в дверях я побачила Матвія. Серце закалатало, я взяла Мар’яну за руку і потягнула в майстерню.м

Я реально не знала , що мені робити. Може це помилка? Адже ми знайомі всього нічого. Як зрозуміти, що він до мене відчуває? Вперше не хотіла йти в кафе. Але там залишилось все, тай з Мар’яною мала побачитись.... Вирішила просто не потрапляти йому на очі. На щастя, двоє хлопців вже були в майстерні, тай за півгодини після мене прийшла Мар'яна. Вона за традицією глянула на мої ескізи.

- Щось ти сьогодні дуже погано малюєш. Така розсіяна... Перепрацювалась? Чи може закохалась?

- Та ні все як завжди!

Я почервоніла!

- Та де ж як завжди! Так я хочу все дізнатись! Кидай ті олівці, все одно, нічого путнього не зробиш пішли з'їмо по тістечку в читальному залі!

- Та можна й тут.

- Бачиш хлопці працюють, ми будемо заважати!

- А хіба ти не маєш малювати?

- Я ж не на роботі. Може почекати!

- Ми вийшли з потаємної кімнати і сіли за крісла-  качелі біля вікна.

- Довго мені чекати,- після хвилини тиші запитала Мар’яна.

- Ну.

- Давай тоді  так : секрет за секрет! Ну і обіцянку, що ніхто про нашу розмову не дізнається!

- Вчора Матвій запросив мене повечеряти у нього. А коли проводив додому поцілував!

- І це все?

- Так!

- Як діти маленькі! Скільки тобі років?

- 25.

- Ну то ти вже маєш розуміти, якщо він тобі подобається, і ти йому теж, то варто не боятись , а спробувати. Як мінімум для того, щоб не жаліти! Все буде варто спробувати, ви будете гарною парою!

- Але я не готова! Все так швидко, а я зовсім нічого про нього не знаю!

- Та не швидко це. Це був всього лиш поцілунок!

- Просто все так складно. Раніше я не відчувала такого почуття. Я хочу , щоб він завжди був поруч, але одночасно й не хочу!

- Це називається кохання!

- Кому як не тобі в твої двадцять це знати!

- Ну, по-перше, менше ніж за місяць мені 21,а  по-друге, вчора мені зробили пропозицію!

- І ти погодилась?

- Ні!

- Чому? Не любиш?

- Та здається кохаю. Просто ще рано.Ми знайомі менше року, а зустрічаємось той взагалі декілька місяців. Тим паче, що через два тижні він їде на півроку в інше місто! Хтозна чи наші стосунки це переживуть.

- Я як звати цього щасливчика?

- Єгор!

- І він реально не пішов від тебе після відмови?

- Ні.  Я ж просто попросила перенести це на трохи  пізніше. Я добре його знаю , він наполегливий і просто так не відстане.