14. Ось хто він такий цей Максим!

Я намагалась зробити вигляд , що просто його не помітила. Взялась за свої листки і почала щось там креслити, хоча в мене вже був вигляд ззовні. Залишилось намалювати кожен квадратний метр всередині. Тиждень пройшов дуже плідно, в минулому житті я б ніколи не встигла б зробити таке за місць, хоча впевнена, що витрачала б більше часу. А зараз я була настільки спокійна і реально відчувала , що в мене все вийде. Коли я побачила його силует в дверях, швидко побігла до Максима в його потаємний кабінет. До речі, все забуваю розказати. Максим і Сергій – це одна людина. Просто так як Сергію не дуже подобалось його ім’я, тут придумали йому псевдонім. Макс Коржиков. Це були звичайні смішки, але ім’я прижилось.  У мене навіть був привід, адже сьогодні я обіцяла попозувати для власного портрета- вперше! Хлопець був мені радий. 

- Принцесо Ді, ти сьогодні така гарна! 

- Та як завжди,- знизила плечима я. 

- Ні у тебе погляд інший  і несеш ти себе вже інакше. Ти що закохалась? 

- Та... 

- В Матвія? 

- Я ще ні в чому не впевнена! 

- Він дуже хороший, але готуйся до того, що буде важко! 

- Чому? 

- Бо в нього дуже багато недоброзичливців, а до цього всього ще й великий кредит в банку. І кафе на межі банкрутства. 

- Він нічого такого не казав... 

- Ну , а що мав? Він нікому не каже, ми ледь вмовили взяти від нас трохи грошей, щоб заплатити за кредит в тому місяці. Кафе майже не приносить прибутків, які так потрібні! Ти не помітила, що відвідувачів майже немає? 

- Я теж хотіла б допомогти? Як думаєш він би узяв від мене гроші? 

- Ні звичайно! У нього борг в іншій валюті. Ну за цей місяць заплатить , а далі? Відвідувачів ж від цього не побільшає. 

- Треба терміново щось придумати! А можеш мені ще про ворогів розказати? 

- Ну основна -це жінка, яка дуже хотіла  викупити це приміщення і побудувати салон краси. Матвій її опередив і вона досі мститься. Скажу більше : плекає надію на те що він здасться і продасть їй наше кафе за безцінь! 

- Ого! А можна ще одне запитання, ви давно з ним знайомі. Тай взагалі як ви познайомились? 

- Я малював картини на вулиці, щось типу карикатур. Одного разу до мене причепилась міліція. Матвій мене врятував, заплатив штраф.Я хотів віддати йому гроші згодом, але він сказав, що не потрібно і що в нього є ось це кафе, де я можу спокійно малювати, коли захочу. І я прийшов... 

- Одразу? 

- НІ , через місяць, коли знову тікав від копів. Вирішив вистачить пригод, все одно грошей майже не заробляв! Тепер підпрацьовую руками, щоб якось прожити, але вірю, що так буде не завжди. 

- А ким  ти працюєш. 

- Ну сьогодні кур'єром, вчора вантажником. Як тільки з'являється якась нагода.

- Вибач, я все не можу забути ті слова 7 днів тому тут була виставка. Хіба вона не принесла якоїсь заробіток? 

- Це перша за цей місяць і щось мені підказує, що  й остання. Гроші йому звичайно заплатили, але це навіть не Танина зарплатня. А ще комунальні, податки, банк, пекарня... Ай! 

- Невже все настільки погано? 

- Я чув ,що  його можуть зачини чи він хоче. До пуття не знаю. 

- Ні наврядчи він сам таке зробить, я ж чула як він говорить про це місце воно ж святе для нього! 

- Сподіваюсь, бо ця кімнатка рідніше мені за власний дім. Тут все моє життя!

- Хіба тебе не чекає кохана вдома? Ти такий.

- Ні!- він відрізав так різко, що стало зрозуміло, що краще не чіпати цю тему. Настала короткотривала мовчанка. 

- Щось ми заговорились.Ти малювати мене збираєшся? 

- Аякже! Ну одяг я тобі завтра принесу цей точно не треба бачити майбутнім поколінням. Стань коло вікна там тінь гарно падає. Розпусти волосся. Погляд трохи відведи, але не сильно. І завтра щоб була без косметики. 

- Це ще чого? 

- Бо в тебе і так гарне обличчя, вона все псує! Будеш посміхатись, дивитись у вікно , читати книгу? 

- Перше мені найліпше! 

- Ти вибрала найважче! Потім не кажи, що я тебе не попереджав! 

Ті дві години виявились дуже довгими!