17 . Як я знайшла допомогу сама того не очікуючи

Так наша розмова  закінчилась і пішла працювати над своїм проєктом. Залишилось 11 днів, а ще роботи і роботи. Сьогодні у мене за планом було домалювати все - все- все . А от завтра я маю перейти до цифрового формату. Але в реальності я намалювала тільки початок . Відчувала, що буду працювати ночами . І як ще два тижні тому ціль номер один зараз стала такою другорядною?  Так, кафе вже набагато важливіше! Якби не вибачення перед Олею я б вже давно закинула ту архітектуру, але я мушу доробити цей проект.  Я придумала зробити мистецький продовольчий ринок.  Так ідея божевільна . Люди мають продавати продукти на фоні картин, яка обов’язково має  бути підписана. Бажаючі будить  зв’язуватись з автором і купляти цю чи іншу картину.

Продукти я хотіла не традиційні . Ні , наші, фермерські , але приведу приклад: фермер виробляє вино, яке продає закордон, дорого. Але транспортування і все таке. Ми даємо йому можливість реалізувати себе тут у нас, але звичайно заробити трохи менше. А молочна продукція! Домашні сири, йогурти. У нас так цього багато, але їмо ми чомусь все з  домішками і часто навіть не корисне. Про Українські банани і манго я взагалі мовчу! Звичайно – це не на худий гаманець, але я хочу намагатимусь робити ціни дуже доступними. Я хочу ринок на останньому поверсі з прекрасним видом на гору і озеро. Цей пункт, скажу більше після нашої прогулянки з Матвієм, став обов’язковим. Знаю, це суто комерційний проект, але якщо прикласти трохи зусиль – це стане родзинкою нашого міста. А в перспективі й цілої країни. Я промалювала години три. За роздумами і роботою вони пролетіли дуже непомітно. Мені перервав Сергій. 

- Принцесо Ді, вистачить вже працювати. Дай мені трохи роботи, пішли попозуєш! 

- Ой зараз так невчасно. У мене залишилось 11 злощасних днів. Боюсь не встигнути, бо я ще навіть недомалювала все на ватмані. 

- Може потрібна допомога? 

- Було б непогано. 

- Але у мене зовсім немає досвіду!

- Я тобі все розкажу. Там не важко чесно-чесно. Ти будеш малювати, а я заносити в програму. 

- Знаєш що, давай я краще попрошу Соню і Костю. На рахунок другого не знаю, але перша має точно погодитись. 

- А це хто? 

- Мої друзі і колеги. Вони раніше тут часто малювали. Тай знайшли одне одного теж тут. А зараз у них маленька дитина. Костя пішов працювати, а Соня з нею.

- Класна у них історія кохання! 

До нашої розмови приєдналась Мар’яна! 

- О набери ти,- сказав до неї Макс,- бо мені дуже довго шукати. 

Дівчина мало що зрозуміла. 

- Мар'яно, набери Соню. Ді потрібна допомога. І швидше! 

Вона навіть нічого не сказала. Просто взяла телефон і набрала номер. Дала його Сергію. Він пішов до себе. 

- Ді, можеш розказати , що таке? 

- Я просто попросила його трохи допомогти з проектом. А він , краще Соня, Костя. Я й сама нічого не зрозуміла. 

- А мені чого не сказала , що потрібна поміч? 

- Бо тебе тоді не було поруч. То хто ті люди? 

- В Соні талант з народження, вона краще будь-якого дизайнера інтер’єру. Усілякі там будівлі, навіть меблі може перемалювати один в один. 

- То вона дизайнером працює? 

- Та де там. Вчителькою малювання. 

- А Костя? 

- Він режисер, принаймні намагається ним бути. І малює теж гарно. Не знаю чи вони погодяться. Костя ж постійно на підробітках всіляких. А Соня зараз з малою. Солі тільки 4 місяці. 

- Така маленька! Мені насправді зовсім трохи. Тиждень максимум. 

- То може я спробую? 

- А твої картини? 

- Вони, що почекати не можуть. Розказуй, що треба робити. 

- Отут треба намалювати прилавок.і на стінах три рами , під картини. Десь отакого розміру. 

- Добре, сер. Завдання прийняте. 

Вона взяла олівець і сіла поруч зі мною