18 розділ, де я весь час в пошуку

Але попрацювали ми м'яко кажучи недовго. Через хвилин 10 нас перервав Сергій. 

- Чекайте їх через дві години. 

- Серйозно?- перепитала Мар'яна. 

- Так! 

- Ой, їм, напевно, треба заплатити. Як думаєте скільки буде достатньо? 

- Діано, ти в своєму розумі? Це ж від усього серця. Тобі треба відпочити ходімо краще до мене, я трохи помалюю.

- Е ні!,- втрутилась Мар’яна,- ми ще толком не поговорили. Тай тобі що горить? Бачиш людина нічого не встигає! 

- Ну добре, але давай хоч завтра!

Він пішов до себе, а ми продовжили малювати. Через декілька хвилин Мар'яна запитала: 

- Як у вас з Матвієм? 

- Та якось ніяк.

- Серйозно? 

- Цілком. Після того поцілунку у нас нічого не було. Навіть якоїсь розмови на цю тему. 

- Він , що навіть не намагався поговорити? 

- Здається, ні! 

- Дивно якщо чесно, то він дуже змінився за цей тиждень. 

- Як? 

- Посміхатись став частіше, говорити просто без ніяких серйозних тем. Бо перед цим з півроку був насуплений, весь в собі, через проблеми. Ти знаєш, що у нього є син? 

- Так казав, що не бачив його з двох років, але аліменти, як будь-який порядний чоловік платить. 

- А про те, що він зрадив свою дружину казав? Я не знаю чи це правда, але більшість так думає. 

- Він все мені розказав- це точно неправда! 

- Думаєш? Ти йому віриш? 

- Впевнена! У мене немає причин йому не довіряти.

- Ді, здається, хтось закохався. І ця людина сидить поруч зі мною, не знаєш її? 

- Хіба це так помітно? 

- Взагалі-то дуже! Просто скажи йому про свої почуття! Ви будете такою гарною сім’єю. 

- О ні! Я не звикла робити такі речі. І не впевнена ще в своїх почуттях. Може я собі все вигадала. Котра там година? 

- Дванадцята. А що таке? 

- Треба терміново знайти Матвія. Ми ж домовились, що підем в одне місце замовляти рекламу! 

- Ді, менше як за дві години прийдуть Соня з Косою. Я ж нічого не зможу їм пояснити.Як це взагалі буде? 

- Я намагатимусь встигли, чесно-чесно я швиденько! Як тільки справлюсь одразу сюди.  Це вперше, що в мене все вилетіло з голови! Ну все я побігла. 

Я бігом вибігла з майстерні. В залі відвідувачів абсолютно нікого не було. Власне кажучи  і Матвія. В одну мить я зрозуміла, що ми навіть не обмінялись номерами телефонів. Єдине місце, де він міг бути, і про яке я знала була його квартира -єдина надія. Бігом піднялась на другим поверх, подзвонила у двері. Ніякої відповіді. Постояла ще трохи і повернулась назад до Мар'яни .

- В тебе є його номер? – запитала з розпачем і надією одночасно. 

- Ні. 

- А в Сергія? 

- У нього майже завжди розряджений телефон. Проблеми з батареєю і все таке. Йди спитай, але наврядчи він тобі допоможе. 

Так власне і було, Макс сьогодні навіть не взяв його з собою. Від безвиході знову сіла за ескізи. Але не могла малювати абсолютно нічого, думки були в пошуках Матвія. Чому не можна було просто попередити про свої плати. 

Мій стан швидко помітила Мар'яна, сказала: 

- Він казав, що йде сьогодні домовлятись про відстрочку кредиту. Мало що там сталось, може затримався. 

- Але ж ми бачились зранку, хіба він би не попередив? 

- Та нічого з ним не сталось, ось побачиш все буде добре! 

- Просто ми вже ж домовились, а Матвій зараз усіх підводить! 

- Спробуй відволіктись. Подумай про щось інше. 

- Про що? 

- Ну хочеш я тобі розкажу , що ... 

Мар’яна не встигла договорити, адже до нас постукав захеканий , червоний, як буряк Матвій.