23. Мрії здійснення яких лякає.

День пролетів як одна мить. Ми весь час проводили за створенням проекту і нічого більше нас не цікавило. Він вже був майже готовий. Залишились тільки деталі, які ми точно встигнемо зробити за аж 7 днів!

Я нарешті зі всіма розпрощалась і побігла годувати Сирника. Я була дуже щаслива! В двері дзвонила довго. Матвій був в фартуху, руки в борошні та й одяг теж.

• Привіт,- сказав він,- ти якраз на вечерю.
• Та я тільки погодувати котика та й подивитись, що в нього і як.
• То заходь, чого стояти в дверях.

Я  зайшла.

• Ми з ним знайшли спільно мову. Правда я мусив підкупляти цього друга рибою, після того він навіть дав себе погладити.
• Ого. А довго не вилазив з кошика?
• Ну я погодував його годину тому, а до того звідти ні ногою.
• Ти йому сподобався!
• Не стіймо в коридорі! Проходь на кухню.
• Та якось не зручно.
• Ді!?
• Ну добре… А що він їв, крім риби?
• Нічого, я думав риба найкраща їжа для котів.
• Скільки я тобі вина?
• Ти мене намагаєшся образити?
• Але ж це мій кіт.
• І що?
• Я принесла-  ось його корм. Сирнику ходи сюди.

Котик одразу прибіг. Я взяла його на руки. Це таки був мій старий воркотун – Сирник.

• А що ти готуєш,- запитала я, щоб якось змінити тему.
• О смажу рибку! Ще одна порція залишилась. Зачекаєш?
• Хочеться додому. Ти не забув про завдання, яке тебе чекає завтра?
• Ні.
• А що там з кредитом?
• Шукаю гроші від нього ж нікуди не дінешся.
• А  скільки місяців ще залишилось платити?
• Якщо все буде добре, то тільки 5.
• Добре .  А платиш вже скільки?
• Майже 5 років.
• І що кожен кінець місяця отакий?
• Та ні раніше справи йшли непогано!
• А що змінилось?
• Певно люди перехотіли читати.
• Ти ж знаєш, що це не так. Матвію, я здогадуюсь, що ти вкотре скажеш ні, але давай я заплачу за кредит і ми забудемо про це як страшний сон.
• Це дуже велика сума і де ти візьмеш стільки грошей.
• Я можу продати квартиру!
• Ти в своєму розумі зараз? МИ знайомі всього  3 тижні, а ти вже таке пропонуєш.
• Що в цьому такого?
• Я можу виявитись не таким хорошим, а ти залишишся на вулиці.
• Ні!  Я знаю, що цього не буде!
• Звідки?
• Я тобі довіряю, всі оточуючі кажуть, що ти дуже хороший, добрий, тримаєш своє слово. Всі не можуть помилятись.
• Ді, я чоловік і маю вирішити свої проблеми сам. Але мені дуже приємно, що ти хочеш допомогти.
• Але ж це звичайна підтримка в скрутну хвилину!
•  Мені цілком вистачить моральної. Ти й уявити не можеш як ти мене змінила, мій світ.
• Думаю абсолютно ніяк!
• Якщо чесно в той день , коли ми познайомились, я мав дзвонити тій жінці і продавати приміщення – кафе. Я б занапастив долі стількох людей.
• Я тут не при чому. Просто ти передумав і прийняв правильне рішення!
• Дякую тобі! Знаєш, рідні душі важко зустріти в сучасному світі і я дуже не хочу тебе втрачати.
• Я тебе теж! А коли ти говорив з тієї жінкою в останнє?
• Ще три тижні тому.
• Я б хотіла з нею поговорити!
• Не варто, Ді, вже стільки тижнів я нічого про неї не чув і сподіваюсь це тенденція продовжиться.
• Ти зараз кажеш правду?
• Абсолютну!
• Але я все одно хочу дізнатись її номер.
• Нащо?
• Якщо вона хоч раз до тебе ще подзвонить, з неї буду говорити я.
• Якщо… тому давай цим поки обмежимось...Я тобі обіцяю, що передам трубку.
• А котра зараз година?
• Майже 10. Може знову переночуєш у мене? Вже темно і що робити вдома!
• Та мені хоч раз в тиждень треба дома з’являтись, бо сусіди таке понапридумують.
• Тобі цікава їхня думка про себе?
• Ні, але все таки я б хотіла в своє ліжечко сьогодні.
• То я тебе проведу!
• Та я й сама можу. Ти вже й так багато для мене зробив. Он кота мого від голодної смерті врятував.
• Ні саму не відпущу навіть не проси. Тільки я дуже голодний. Не хочеш зі мною? Поїмо і підемо!
• Я не голодна. Вже ж 10, яка їжа.
• Ти відбила у мене весь апетит!
• Вибач.
• То я вдягатись.

Ми одягнули куртки і вийшли.

• А через три дні 3 грудня…
• Так я пам’ятаю для Мар’яни все майже готове!
• Скоро в нас будуть такі вечірки мало не щодня.
• Це чого?
• Завтра привезуть нові стільчики, вивіску довішаємо і все заграє як має бути! Клієнтів буде ого-го-го.
• Сподіваюсь!
• Думаю, що і з банком ми якось розберемось.
• Ага.

Весь цей час ми йшли.

• Мій будинок отут за рогом. А ось власне кажучи і він,-  сказала я.
• Так швидко!
• Я ж казала .Може хочеш чаю?
• Ще десять хвилин тому ти казала , що їсти наніч це погано.
• Я передумала. Як хочеш,- я вже була готова йти.
• Чекай!- він схопив мене за руку.
• Який у тебе поверх і квартира?
• 2 і 10.
• Ключ!
• Нащо?

Він взяв мене на руки, сміявся, ледве відімкнув двері і аж тоді поставив на ноги. Я ввімкнула світло.

• Ходи сюди,- сказав мені.
• Нащо?
• Я тебе поцілую.

А далі все було як в моїх мріях тільки там мені не було так страшно як тут. А що якщо нічого не вийде. А якщо? І дуже багато ось цих якщо…