24. Перший вихід разом

Прокидатись в одному ліжку з чоловіком мені було м’яко кажучи не звично. А з чоловіком, якого кохала й поготів. Він ще не встав, тож я просто лежала і мріяла. Не хотіла навіть рухатись, щоб його не збудити. Десь о 9 він нарешті розплющив повіки.

• Привіт, кохана.
• Привіт,- я усміхнулась.
• Я давно не був таким щасливим!
• Я теж. Матвію, а тобі не здається, що в нас все занадто швидко.
• Ну особисто мені місяця було цілком достатньо, щоб зрозуміти, що ти та на яку я чекав.
• Не місяць, а всього 27 днів. Ти забувся, я ж проект здаю за 5 днів!
• Та яка різниця, хоч день.
• Але мені є різниця! Ти мені дуже подобаєшся, але я не знаю чи це кохання. Дай мені трохи часу!
• Мені піти?
• Ні! Я просто хотіла, щоб ти це знав, щоб не було ніяких таємниць і все!
• Ну хоч поцілувати тебе можна!?
• Думаю так.

Він міцно мене поцілував і обійняв. Обом було трохи смішно.

• Щоб ти хотів на сніданок?- запитала я.
• Ну щось смачненьке. Пропоную поїсти мою рибку в мене, тим паче, що Сирник там сам- один.
• От, що я за хазяйка! Навіть ти про нього піклуєшся більше!
• Що значить навіть!?

Я не встигла нічого сказати, адже у мене задзвонив телефон. Це були робочі,  які привезли вивіску і стільці – чекали на нас біля кафе. Я вибачилась і обіцяла, що буду через декілька хвилин.

• Вдягайся!- крикнула я до Матвія,- на нас вже чекають і як я так забула!?
• Що сталось
• Все потім!
• То ми без сніданку!?
• Так…повішаємо вивіску, наведемо лад, і аж тоді. ..Тільки от коли я маю позувати для Сергія!? А ще проект!
• Я  впораюсь з усім сам  можеш  спокійно собі малювавати. Ді, я тебе кохаю!

Я нічого на це не сказала.

• Давай хутчіш. Матвію, тільки я думаю, що нам краще йти поокремо.
• Це чого?
• Бо я б не хотіла, щоб нас бачили!
• Ти зараз цими словами мене дуже ображаєш!
• Вибач, я просто хочу вберегти своє щастя.

Він знову мене пригорнув до себе.

• Ми прийдемо в майстерню разом, цього ніхто не помітить.

Нарешті ми зібрались і вибігли з квартири.

• Знаєш,  мені взагалі не віриться, що залишився фактично тиждень!
• А що буде далі?
• Як що : директор скаже чи  погоджується він будувати мій ринок, чи це все піде в смітник.А далі певно будування. Не знаю.
• А ти хочеш назад в офіс?
• Це дуже важке запитання. Архітектура – це справа всього мого життя. Я не знаю чи зможу від неї відмовитись, чи хочу!
• Але ж зовсім скоро тобі потрібно буде зробити цей вибір!
• Але, на щастя, це буде не сьогодні і навіть не завтра.
• Ді, в мене є до тебе пропозиція!
• Може не сьогодні. День і так перевантажений і голова йде обертом.

Він трохи на мене образився тому до кафе йшли мовчки.

• Ти ж нагодуєш кота?-запитала я через деякий час.
• Я йду переодягатись, то можу. Але якщо хочеш я можу дати тобі ключ.
• Дякую , о я в обід забіжу до нього.
• Добре, то ключ буде під килимком. Все бувай, - він ніяково мене поцілував і пішов до хлопців, щоб нарешті забрати вивіску і стільчики.
• Бувай,- я зайшла в майстерню. Мене вже чекала «моя золота трійця»
• А ми думали ти вже не прийдеш,- трохи невдоволено сказав Костя.
• Вибачте, тай зараз тільки  9.
• А Матвій де,  ви ж разом прийшли!?- запитала Мар’яна.
• Звідки я знаю, з чого ти взяла, що ми були разом,- відказала я. Щоки одразу почервоніли.
• Ну не хочеш не розказуй,- ображено фиркнула подруга,- ми вже домалювали все і взялись переносити в ноут!
• Дякую. Чесно, не знаю, щоб робила б якби не ви. Нічого б не встигла!
• Та встигла б,   ми лише трохи допомагаємо!
• Якщо у нас все вийде, славу будемо розділяти разом! Так буде чесно!
• Це погана ідея,- сказала Соня.
• Ми команда!? От і все! Ви, що забули, що я вперта? Як я вирішила так і буде!
• Краса вийшла,- спробував змінити тему Костя.
• Так, але ще стільки недоліків. От наприклад, люди заходять,  стіни які, коридор довгий чи одразу ринок?- запила Мар’яна.
• Я хочу, щоб вони були білі і довгі , а на стінах картини,- сказала я.
• Приймається,-сказав Костя,- а чому білі?
• Підтримую,-додала Соня,- не зовсім практично, краще пофарбувати в якиїсь колір…
• Наприклад?- запитала я.
• Пастельних тонів, молочний там.
• Хай буде! Так навіть краще.
• Ді,- запитала Мар’яна,- а все має бути дорого?
• Краще сказати зі смаком! Я хочу, щоб на кожній стіні висіли картини , асоціативні.
• Що ти маєш на увазі?- запитала Соня.
• Там де молочні продукти живопис, де солодощі портрети і так далі!
• До речі, про портрети, Сергій вже домалював твій,- запитав Костя.
• Ой, ми тільки почали!  Я закрутилась і забули. Він, певно, дуже образився.
• Ага, ще й як- сказала Мар’яна,- давай нам на сьогодні фронт робіт, а сама біжи до нього!
• НІ, НІ, Ні я теж маю колись працювати. Я  і так перед вами в боргу!
• Ді, будь людиною не починай і йди вибачайся перед другом,- додала подруга.

ЇЇ слова мене дуже зачепили.

• Про таку команду і друзів я могла тільки мріяти. Дякую!

Я обійняла кожного. Побігла в майстерню до Сергія.