30. Переступити через власну гордість

Я знову прокинулась від запаху кави. Як же вона смачно пахла! Я одразу забула про сон.

• Ти пам’ятаєш, що у нас сьогодні дуже важливй день? Нарешті ти станеш моєю дружиною!
• На жаль, так. Але ти ще не виконав свою обіцянку!
• Що означає,  на жаль?   І я встав о 9 , сходив до юриста як і домовились.
• А зараз котра година?
• 1о:30
• Ні!
• Так!
• Але ж розпис через годину!
• Хіба ти не встигнеш? Йти всього5 хвилин.
• Як сказати! Чому ти не розбудив мене раніше!?
• Бо шкода було. Ти так солодко спала.
• Матвію. Що сказав юрист?
• Не реально це зробити за один день. В нас навіть немає бажаючих це купити.
• І що тепер робити?
• Не знаю. Шукати гроші в інший спосіб!
• Може все таки подамо якесь оголошення? Хтось візьме і відгукнеться!
• Можна! Але я не збираюсь подавати все за безцінь на аби. До речі, Таня дзвонила! Сьогодні найбільше клієнтів за весь рік! Вона вже всі еклери продала, відправила хлопця докуповувати. Це все ти – твої ідеї, реклама!
• Бачиш ми не маємо права це все втратити!
• Знаю, але що робити  не маю уявлення!
• Спочатку розмістимо оголошення про продаж.

Я  взяла ноутбук і так і зробила.

• Давай розкажемо про нашу проблему художникам ! Скільки грошей треба заплатити? – запропонувала я.
• 2 тисячі доларів+ 5 відсотків за прострочку.
• Ого. Не мало ! А скільки взагалі ти брав?
• 23 тисячі. Не думав, що буде настільки важко віддавати. Два роки вже не можу цього спекатись.
• Тоді вирішено : зараз займаємо гроші у друзів, протягом місяція продаємо квартиру і зі всім розбираємось.

Я нарешті почала збиратись.

• Розказати усім про цей позор?
• Так.
• Але ж!
• Ніяких але ж. Вони всі тебе поважають, точно допоможуть. Будь ласка, переступи через себе. Зроби це!
• Добре, адже через півгодини ти станеш моєю дружиною. Аж не віриться.
• Будь ласка перенесімо цю подію на час, коли все налагодиться! Коли негаразди будуть позаду! В мене через два дні здача проекту! А в тебе кафе на межі життя і смерті! Зрозумій нарешті, та жінка викупить приміщення і тоді все!
•  Ді, я не хочу зараз на це погоджуватись, але ти хоча б  обіцяєш, що станеш моєю дружиною?
• Якщо для тебе штамп такий важливий і ти мене кохаєш.
• Дуже.
• А ти не плутаєш це з закоханістю як минулого разу?
• Думаю ні. Я не уявляю життя без тебе , це певно те і є!
• Дякую, за чесність. Але я не знайома з твої батьком!
• Це ми швидко виправимо!
• Тільки спочатку врятуємо кафе!
• До речі, мені ранком дзвонив літератор хоче провести у нас презентацію своєї книжки. Дякую, сонечко!
•  Це не я, а реклама! Я така рада! Все пішли розказувати правду!
• Мені страшно.
• Може швидше неприємно ?
• Угу.
• Але я поруч!

На дворі сніжило. Ми одягнулись і вийшли на двір. Ці 4 тижні пройшли так швидко, що я не встигла помітити як осінь пішла на заслужений відпочинок.  Вдягнула рукавиці, жбурнула сніжкою в Матвія. Він відповів взаємністю. Стало так добре, весело, як в дитинстві. Одразу згадала як робила це з татом. Спогади вже не були настільки болючі. Пам’ятаю, як в 16 вже гримала на тата, щоб він перестав, бо ж доросла, що люди подумають. Нічого вже не повернеш, але яка ж я все таки була дурна!  Я так хочу, щоб мої діти мали такого ж тата як я. Але я не впевнена, що Матвій підходить на цю кандидатуру. Не знаю,  або я просто боюсь! Ми вже дійшли до кафе, в середину зайшли всі мокрі. Вперше я побачила тут багато відвідувачів. Майже всі столики були зайняті. Так приємно бачити людей за книжками. Ми швидко пройшли повз Таню, вона була аж мокра, хоч в кафе було прохолодно. Зайшли в майстерню. Всі художники були на місці. Я попросила  покликати Сергія. Він дуже швидко прийшов. Всі були перелякані.  Адже таке було вперше. Він довго не наважувався нічого сказати. Хтось навіть пожартував і запитав чи часом їх не запрошують на весілля. Винуватиць нарешті заговорив. Виклав все як є. Настала недовга мовчанка. Її порушила Мар’яна.

• У мене в банку лежить 300 доларів під відсотки. Ввечері принесу!
• У мене в загашнику навіть 500 знайдеться, - додав Сергій, -  на коли ти казав потрібно?
• В понеділок останній день
• Завтра перекину тобі на карту!
• Ти просто міг попросити у мене- сказав ображений Федька.
• Я знаю, що в тебе немає таких грошей.
• Вчора ввечері я продав картину за 400 доларів. Вони твої!
• Дякую друзі! Я все віддав, не думайте, що ви їх даруєте!
• Ми приходимо сюди мало не щодня вже стільки років. Вважай це наша маленька інвестиція!- сказав хтось.
• Ви мої друзі – усі, це моя провина і я все поверну. Ви ж не просто так їх складали!

Інші художники теж додали, що допоможуть.

• Я придумала, - вигукнула Мар’яна, ми ці гроші витратимо на оновлення кафе: пофарбуємо стіни, зробимо нову підлогу.
• Добре, - після довгих роздумів  сказав Матвій.

Ми почали обійматись.