31. Відчути себе дітьми

• Я зовсім забув, - раптом викрикнув Матвій, - Мар’янко, через  свої проблеми я не подарував тобі подарунок!
• Я не ображаюсь, тим паче ти створив  саме свято.
• Але все таки. Йди дивись, що там за картиною з собакою в читальному залі.
• Моєю тією , що  позавчора повішала?
• Так!
• Там багато людей.
• Ану бігом, менше розмов!

Дівчина швидко вибігла, повернулась десь через хвилин 5, в руках конверт з сертифікатом, очі на мокрому місці.

• Дякую! – вона зі всієї сили обійняла Матвія.
• А можна ще нам дізнатись, що ж там,- трохи ображено проказав Федька.
• Ця красуня їде до Риму на три місяці вчитись  малювати в одного з найкращих майстрів живопису!
• Чекай, Матвію, це ж так дорого! У тебе зараз проблеми і…
• Перестань! Хочеш секрет:  це мені дісталось безкоштовно! Треба  просто мати хороші зв’язки!

Мар’яна  не переставала радіти, а ми вперше обійнялись на людях.

• Ді, а ти пам’ятаєш, що мені дещо обіцяла?- запитав Сергій.
• Як тут забути. Завтра здаю проект і я твоя.
• Ти  в впевнена, що взагалі  повернешся сюди?
• Скоро  Діана стане моєю дружиною, а за сумісництвом співвласницею цього кафе! Так що нікуди вона не дінеться!    

Всі почали аплодувати!

• Ну взагалі то цього не буде поки він не виконає одну обіцянку- нарешті втрутилась я.

Після моїх слів всі замовчали.

• Ді, ти повернешся?-  ніяково запитала Мар’яна
• Та ви що! Звичайно! Я реально не уявляю без вас і дня!
• Але ж тобі треба буде знов ходити на роботу!
• Так, але про це я хочу подумати завтра. А зараз всі піднялися і на двір! Подивіться який сніг! Просто неперевершений!
• Будемо грати сніжки як малі дітиська?
• Аякже!
• Тоді готуйтесь ми з хлопцями не допустимо, щоб ви повернулись сухими!

Ми почали сміятись. Як ті п’ятирічки вибігли на вулицю і дали волю справжнім емоціям. Так хотілось закарбувати в пам’яті кожен момент того  найщасливішого дня свого життя! Адже  наврядчи ще коли небудь у мене будуть такі часи як зараз. І нехай перед цим я пережила чимало неприємностей, все було не дарма. Вже вечоріло, коли ми мокрі і змерзлі прилізли в кафе, щоб зігрітись -  випити хто кави, хто чаю. Поставили столи і сиділи в умовному колі. Поруч зі мною сиділа Мар’яна. Через деякий час вона запропонувала вийти до туалету, щоб дещо мені сказати.

• Я така вдячна за сертифікат, але, розумієш, у мене робота і начальство не відпустить мене аж на три місяці! І  я не хочу звільнятись. Ді, що мені робити?
• Я можу поговорити з твої керівництвом.
• Це нічого не змінить.
• То може просто варто звільнитись?
• І чим тоді я буду заробляти на життя? Медсестрою дуже важко влаштуватись, знаєш скільки їх щороку штампують.
• Знаю. Сонечко, просто прийшов час вибирати. Пам’ятаєш, три тижні тому ти мені сказала, що готова на все тільки, щоб мати можливість малювати?!
• Я від своїх слів не відмовляюсь, але, Ді,  проблема заробітку залишається!
• Своїми роботами. Тай ми з Матвієм тобі допоможемо! Якщо все буде добре, кафе буде приносити хороші прибутки ,  будемо влаштовувати аукціони і головне- продавати ваші картини. Не думаю, що ти мріяла все життя пропрацювати медсестрою!
•  Не хотіла б. Знаю, ти права, просто я все одно дуже переживаю з цього приводу. Та й є ще одна проблема. У вас весілля і я хочу на нього потрапити!
• Що ти таке собі придумала, яке весілля!
• Ді!?
• Воно буде звичайно, але ми зачекаємо на тебе якихось три місяці,- я усміхнулась. Тай ти летиш аж через місяць, а Матвій хоче чимшвидше, загалом буде видно.
• Ми влаштуємо вам таке свято!
• Якщо чесно я хочу, щоб все пройшло тихо, в сімейному колі- так як родичів  і близьких в мене немає, хочу вас і все!
• Я подумаю,- сказала загадково вона,- дякую, що вправила мені мізки!

Ми повернулись до друзів і випили ще кожен не по одній чашці чаю.