32. Секретні розмови з Сергієм

Наступний день став офіційно найдовшим у моєму житті! Ми вирішили заночувати у Матвія, нарешті мій Сирник отримав достатньо уваги, але ми обоє були на голках. Розуміли, що можливо наше життя завтра кардинально зміниться, я б сказала, воно в будь-кому випадку зміниться. Звичайно було страшно. Спустились в кафе десь об 11. Матвій зайнявся документами, а я намагалась зав’язати розмову хоч з кимось, щоб відволіктися. Я написала, що  завтра маю говорити і перечитала стільки разів, що вивчила на пам'ять. У мене навіть з’явився час, щоб попозувати у Сергія. Він був не дуже в гуморі, але малювати погодився.

• Що з тобою? - не витримала і запитала я десь через годину.
• Та нічого.
• Я ж бачу – розказуй.
• У батька Іри серйозні проблеми з серцем! Я можу допомогти, маю в знайомих хорошого лікаря, який прийме їх навіть без черги, але вони відмовляються, як я б не просив.
• Потрібні гроші?
• Та ні, для початку просто консультація, щоб визначитись як рятувати, вік і все таке, тай пережив він немало.
• Спробуй зробити все анонімно. Попроси нехай його хтось направить на прийом до цього, не знаю там, програма для пенсіонерів чи ще щось.
• Я розумію про що ти говориш, але не все так легко, Ірин тато дуже недовіряє людям, а переконати його звернутись до спеціаліста це взагалі ціле завдання.
• А сімейний лікар в нього є?
• Так- це єдина людина-лікар яку він завжди слухає. Бо вона перевірена
• Тоді треба йти до неї.
• Певно.
• Ді, як ти до такого додумуєшся? Я б ніколи собі не пробачив якби він через таку дрібницю помер. Думаю, Іра теж.
• Тут ти не правий- вона тобою пишається.
• Думаєш?
• Так! Ти мусиш жити. Я от нещодавно читала історію, там чоловік помер, а жінка через це вкоротила собі віку. Так от вони ще не скоро зустрілись, адже вона застрягла в небутті. Ніхто не знає, коли згасає саме його свічка і життя надто коротке, щоб ці події, ще й пришвидшувати. Будь вдячний за ті роки, що були. Може, вона тебе бачить, а може якщо ти все зробиш правильно ви ще зустрінетесь.
•  Ти ніби вправляєш мені мізки, що все настільки  погано?
• Ні.

До нас постукала і зайшла Мар’яна.

• Я вже вас обшукалася,- трохи ображено сказала вона,- я ж гроші принесла, а ,Матвія не можу знайти.
•  Він  був біля Тані,  розбирався з документацією, коли я востаннє його бачила.
• То я дам тобі, а ти віддасиш, ок?
• Дякую!
• То я теж зараз віддам,- втрутився Сергій.
• Щоб ми робили, якби не мали таких друзів як ви?
• Ти ж знаєш, що ви дали нам більше ніж якісь гроші.

Ми обійнялись. Яка я була щаслива, що мала таких людей поруч.