33. Цей день настав!

34 розділ

Ми провели чудовий вечір в компанії друзів,  я звичайно була вся в очікувані наступного дня. Хотіла добре виспатись, пішла до себе, але нічого не вийшло – думки не давали заснути. Зустрічала світанок на балконі з чашкою кави і паперами про проект. Переживала щось не забути -  яку-небудь деталь, хоча і знала-  нічне читання ні до чого хорошого не призведе.  Зустріч була о 10 ранку, але ще в 7 я була повністю готова. Я накрутила волосся і одягнула найкраще на свою думку плаття. Навіть дістала з шафи мамине святкове пальто – дороге, старе, але навіть через 20 років цінне! Пам’ятаю, як мама відкладала на нього років з 10, а тоді ми всією сім’єю  пішли в магазин і вона його придбала горда за себе. Тоді я пообіцяла собі, що виросту і буду купувати їй щозими таке пальто, але, на жаль, цю обіцянку нереально здійснити. Ми не жили в злиднях, проте інциденти бували. Наприклад,  у часи кризи мамі дали 30 кг муки за зарплату, а татові її просто затримали аж на два тижні. Вони не завжди їли кашу з м’ясом,  і навіть я, але цього не було помітно, адже панували любов і взаєморозуміння. Я ніколи не втомлюсь дякувати своїй батькам . Хоча я знаю, так не у всіх. Весь час поки житиму буду пам’ятати мамин запах зі смаком мандарин, татові міцні, золоті руки, які зловили мене, коли я падала зі сходів на другому поверсі  у 5 років. І хоч дуже часто я відчувала себе жахливо, ненавиділа життя  не мала права його обірвати в першу чергу через повагу до них. Вони вірили у моє велике майбутнє.

Матвій прийшов десь о 8.  Він як міг намагався не заважати. Добре, що хоч не бачив мене ненормальну о 5 ранку. А ще дуже захотів провести до офісу. Я була не проти, можна сказати радо погодилась. Ми як ні в чому не бували дійшли до зупинки. Але йому подзвонила Таня, в кафе відбувся якиїсь форсмажор.

• Я  сама впорюсь. Йди,- сказала я.

Він ніяково мене поцілував і побіг в протилежну сторону.

Мені було не пособі,  не  знала як до мене нової поставляться всі ті люди. Я встигла зміцнити морально, а ще почала любити себе і життя. Чи хочу я більшу його частину провести в офісі!? На жаль, відповідь на це я так і не дала. Мені зазвичай важко визначити , що я хочу, а тут ще й настільки важливий вибір. Я не бачила життя без кафе, але втратити себе теж не хотіла. Цей проект в перспективі дасть роботу моїм друзям, тож якщо все вийде, я точно не відмовлюсь. В роздумах не помітила як дісталась до пункту призначення, за місяць моєї відсутності тут нічого не змінилось. В середині ж нарешті прикрасили новорічними іграшками,  перший поверх як і кожного року чекав на Різдво з ялинкою і подарунками для колег під нею. Ой як згадаю, кожного року 3 грудня ми прикрашали робоче місце. Аж добре, що таке пропустила. Я віталась і усміхалась усім, кого бачила. Ліфт їхав незвично довго.1,2,3,4…і нарешті мій 5. Я  намагалась виглядати спокійно, хоч і серце завмирало .Ще десь 30 кроків і я відкрию двері нашого відділу, ще 15 і буде кабінет шефа.

• Добрий день,- сказала я.
• О, Діано, привіт, вас не впізнати.
• Дякую.
• Бачу цей місяць пройшов продуктивно,- він показав на папку з документами.
• Я на це дуже сподіваюся.
• Тоді я вже готовий слухати.

Я почала свій монолог . Розповідала про свій «базар» з трепетом. У всіх можливих барвах. На жаль, розповідь не вийшла ідеальною, але я дуже старалась, та й ледь стримувала хвилювання.

• Ну ідея непогана!-  відказав бос.
• Дякую.
• Але є що допрацьовувати. От,  наприклад, де ви візьмете стільки художників? Не простіше замовити все одному?
• За це не варто хвилюватись. Я особисто знайома з ними десятьма, вони повідомлені і готові до праці.
• Навіть так!? То може вже й приміщення чекає, щоб ми його викупили?
• Саме так! На староміській, той двадцятиповерховий жилий будинок. Хоча мені не принципіально. Можна й інший, головне, щоб був останній поверх.
• Туди буде важко діставатись! Подумайте про пенсіонерів,- він усміхнувся.
• Ліфт ж завжди працює! Ну окей, майже! Зате там такі краєвиди, шматок гори видно і річку.
• Хіба це важливо для ринку?
• Галерея- Базар! Це все ж таки має різницю! Нехай люди хоч трохи розвивають свій мозок! Всі люблять смачно поїсти, тож кращого місця просто не знайти.
• А де ми знайдемо продавців, по вашій логіці це мають бути освідчені люди.
• Фермери – досвідченій в своїй справі-  ось що я шукаю. Головне, щоб продукти були якісні, а з продавцями розберемось.
• Ок. Який кошторис.
• За останніми підрахунками трохи більше мільйона гривень.
• Багато. Якщо чесно я маю якраз от стільки зараз і планував їх віддати на бібліотеку!
• Ну, тоді .вибирайте. Зараз все тільки в ваших руках.
• Виходить ви зараз готові пожертвувати своїм першим проектом?
• Ви вже впевнені, що він мій!?
• Скажімо я припускаю.
• Тоді я скажу, що він був в іншому житті . Я буду дуже рада, якщо все таки колись побудую цю бібліотеку, але відчуваю, що цей проект більше потрібніший людям, які мені не байдужі.
• Такий собі аргумент.
• Давайте просто і чесно. Ні? Так? Тай буде по всьому!
• Я ж вже казав у мене є декілька деталей, які я хочу вдосконалити, змінити.
• А хіба я не дозволяю?

Дебати продовжувались!