34. І це кінець?!

Вже година минула, а ми так і не дійшли до якогось спільного косенсунсу.

• Ну от скажіть ще тільки що ви досі майте сумніви щодо моєї профпридатності!
• Та ні що ви! Знаєте, ви перша хто погодились на таку авантюру. Я ж не одній вам таке пропонував. Бували випадки і цікавіші, але всі чомусь казали це не повага і або вибігали зі слізьми або просто мовчки йшли.  Так, проект зовсім не ідіальний. З іншого боку це взагалі реально зробити таке за місяць?  Мене беруть сумніви чи ви  його не вкрали. Бо якщо ні, то ви що цілий місяць не спали?
• З одного боку ваші слова ображають, а з іншого: мені допомагали мої друзі, десь ми реально не спали, десь вони взагалі без мене виконували певний фронт робіт. Вони зовсім нічого не просили взамін. Але я порядна людина і якщо ви погодите мій проект, ми будемо будувати з  ними разом!
• Готові ділити славу з кимось ще?
• Так!
• Ви мене дивуєте все більше і більше! Якщо чесно я думав ви з тих, хто  крім роботи нічого не має.
• Я була «однією з тих», але цей місяць виправив ситуацію.
• Готові бути моєю правою рукою?
• Якщо чесно, то ні! Я хочу жити, а не просиджувати весь час в офісі. Тай ваш «права рука» дуже навіть достойний!
• Ви часом не збираєтесь зав’язати з архітектурою?
• Якщо дасте шанс моєму проекту, то ні. Принаймні не скоро.
• Ой вмовили! Але я буду контролювати кожен крок у будівництві!
• Само собою То  я не повинна вибачатись перед Олею?
• Ви ведете до того, щоб я її звільнив?
• Та ні.
• А я б на вашому місті цього дуже хотів.
• Добре, що ви не на моєму, а я не на вашому.
•  Тепер я маю кого ставити в приклад своїй доньці!
• Мені дуже приємно! А взагалі, якщо казати  на чистоту, то для мене новина, що у вас є сім’я.
• Знаю. Але своїх дівчаток люблю найбільше у світі. Правда в нас з дружиною зараз не найкращий період. Криза певно, не знаю. Ой що це я вам розказую!
• Вам просто треба спокійно поговорити про все. Скоріше всього вона чимось не задоволена, так само як і ви,  все минеться, якщо – це кохання.
• Як ви жінки одна одну розумієте. Все через те що я майже не бачу доньку, бо на роботі весь час.
• А що для вас важливіше?
• Звичайно родина.
• Тоді треба знаходити час. Мала швидко виросте, дружина права будете жаліти! Вибачте, я взагалі не повинна давати вам поради!
• Діано, ви що. Навпаки дякую! Ну його той офіс з його вічними проблемами! Це ти мене вибач, що нагрузив!
• Та нічого.
• То коли вас чекати на роботі?
• Я ж вже казала я працюю тільки з командою!
• Окей, коли вас усіх чекати на роботі!
• Хоч завтра! Ми реально беремось за будівництво?
• Що за невпевненість? Так! Тільки попередьте усіх -  будьте готові -  це буде не швидко, стресово, нервово!
• Я знаю! Дякую. До побачення.

Я нарешті вийшла з кабінету. Так, я зробила це. Так, я змогла! Тепер я знаю точно: не буває нічого нереального. Колеги робили вигляд що працюють, але було видно, хтось підслуховував, але вони так і не зрозуміли, що ж буде далі. Я не збиралась нічого нікому пояснювати, забрала пальто і пішла до ліфту. Зараз я хотіла бачити тільки своїх!

• Ді, - крикнув мені хтось , коли я йшла з офісу.
• Матвію? А кредит, чому ти тут? Заплатив? – він міцно мене обійняв, потім поцілував.
• Мар’яна, Макс, Федька – всі чекають в кафе – буде святковий сніданок!
• Але ж там відвідувачі!
• А ми тихенько в майстерні!
• Все добре, правда?
• Ді, все чудово! То що будуємо галерею?
• Так! Мені дуже страшно!
• Я буду поряд. Ми впораємось.
• Просто усі від мене щось чекають, боюсь не виправдати надії.
• Нічого страшного не станеться!
• Матвію,  я просто не знаю, що я хочу, і що з цим робити!
• Жити, моя дорогенька! Все інакше прибуде!
• Все про мене досить розмов! Переходимо до тебе! Як там кафе?
• Сьогодні забронювали всю залу на 8. Буде презентація книжки якогось там автора.
  - Це  просто прекрасно! Але попереджаю: я більше прибирати і все розставляти не буду!

Він засміявся. Обійняв мене і спробував поцілувати.

• Це все і так тільки завдяки тобі. І, до речі, ти мені дещо пообіцяла!
• Ой ні, ні, ні! Нічого такого не пам’ятаю.
• То я нагадаю.

Він став на одне коліно посеред вулиці, дістав обручку і вже вкотре зробив мені пропозицію. Всі перехожі позупинялись, завмерли, дивились тільки на нас.

• Матвію!
• Я не стану поки не почую відповідь. Позитивну.
• Та згодна я!
• Отак би відразу!

Ми були десь за сто метрів від кафе, перехожі почали нам аплодувати, це почула Мар’яна і вибігла, щоб подивитись, звичайно побачила нас.

Підбігла:

• Тільки ви пам’ятаєте, що у вас тільки три тижні, або чекайте 4 місяці!
• Особисто я б з задоволенням почекала!
• Але ти зробиш нам послугу і все буде зараз, інакше я там вмру від чекання!
• Матвію! – я серйозно подивилась на нього,-  що це за підкуп моєї подружки!
• Я просто пообіцяв, що вона буде хресною нашого первістка.

Всі засміялися.

• Ну це взагалі і так було зрозуміло!

Ми нарешті зайшли в кафе. Нам почала аплодувати решта! Для мене це був сон! Як життя може так кардинально змінитись всього за місяць?

Але я була настільки щаслива, що не мала часу замислюватись над такими глобальними речами. Ці слова я пишу вже через 15 років після того. І можу з впевненістю сказали – це був один з найщасливіших місяців мого життя!