Прелюдія. Жертви були не марними

Ця книжка написана про науку. Вона — про дослідження сутності того, що нібито повинно бути мислячою людською істотою. На жаль, нейрологія — це наука, частково побудована на трагедіях.

Значна частина нашого розуміння того, чим є людський мозок, походить від вивчення випадків, у яких мозок живої людини потерпає від травми або якогось розладу. Такі індивідууми є не просто анонімами, імена яких приховано за ініціалами в медичній літературі,— вони є нашими близькими. Це наші батьки, наші чоловіки або жінки, наші брати або сестри та наші найкращі друзі. І внаслідок якогось нещастя їхні життя постійно змінюються, адже ушкодження центральної нервової системи цих людей спричиняє їхню різноманітну поведінку, різноманітні думки або різноманітне сприйняття навколишнього середовища.

Вивчаючи відносини між цими ушкодженнями та наступними змінами в поведінці, ми можемо досягти безцінного розуміння того, як насправді працює наш мозок. Еволюція нашого усвідомлення властивостей людського мозку не лише просуває вперед фундаментальну науку, а й закладає необхідне підґрунтя для розвитку нових видів терапії та (є така надія) лікування. Як галузь ми постійно прагнемо вичавити кожну унцію знань, котру тільки можна здобути з таких особистих трагедій,— і все це задля покращення світу, пацієнт за пацієнтом.

Хоча значна частина цієї книжки нібито про зомбі, насправді вона є одою тим висновкам, які беруться з отаких особистих трагедій. Це ода науковцям, які приділили час на досить добре знайомство зі своїми пацієнтами, що дозволило зрозуміти складні нездужання, котрі мали вплив на повсякденне життя тих людей. Це ода тим, хто, часто не з власної провини, страждав від певного розладу, проте, їм достало терпіння дозволити незнайомцю в білому халаті розпитувати про «чому» та «як».