Нейронаука без мозкових сканерів

У цьому та наступних розділах ми вдамося до спроб пов’язати риси поведінки зомбі з різноманітними частками мозку, застосувавши класичний підхід криміналістичної нейрології.

Що ми під цим маємо на увазі?

Класична неврологія була оригінальною науковою методою вивчення мозку ще до того, як у нас з’явилися великі машини, котрі роблять фотографії всередині живого мозку. Неврологія здебільшого зосереджена на розумінні того, чому щось у мозку йде неправильно й спричиняє певні симптоми в пацієнта, але водночас вона багато дізналася й про те, як працює здоровий мозок. Коли в середині 1800-х з’явилася неврологія, лікарі мусили робити висновки про роботу мозку лише зі спостережень за поведінкою людей та тварин. Це тонке мистецтво, яке містить виведення висновків щодо мозку на основі ретельної деталізації поведінки обраного суб’єкта. Але почалося все не лише з появою неврології в дев’ятнадцятому столітті. Насправді така форма дослідження мала місце багато століть.

Авжеж, хоча ми зазвичай розуміємо нейрологію (емпіричне вивчення здорового мозку, на противагу неврології, яка є медичним відгалуженням, що має справу з розладами в роботі мозку) як «сучасне» наукове починання, проте перше експериментальне дослідження, яке пов’язує мозок та нерви з поведінкою, походить від експериментів римського лікаря Клаудіуса Галена десь між 150-м та 190-м роками н. е.

Пам’ятайте, що ми кажемо про час майже за 2000 років до того, як почали уявляти мозок, задовго до того, як доктор Хаус отримав змогу просто відправляти своїх пацієнтів на МРТ, щоб подивитися, наскільки здоровий у них мозок. Тоді лікарям та ученим доводилося багато чого робити, маючи дуже мало інформації. Вони мусили ставитися до своєї роботи творчо. Тобто вони багато чого робили навмання; щось працювало, щось ні. Але іноді вони дізнавалися про щось нове, і ці відомості додавали якусь крупицю до того невеличкого об’єму знань щодо мозку, котрими вони володіли.

Наприклад, у відомому експерименті з живою свинею Гален намагався визначити нерви, які беруть участь у контролі дихання, але випадково перерізав зворотний гортанний нерв, що контролює м’язи гортані (або — голосові зв’язки). Жива свиня негайно припинила скиглити, але все одно рухалася та дихала. У такий спосіб він абсолютно випадково з’ясував, як це і буває під час багатьох великих наукових відкриттів, як контролюються голосові зв’язки.

Також Гален лікував римських гладіаторів, групу людей, які були надто схильні до травм. У процесі лікування цих, часто важкопоранених, чоловіків він спостерігав, як ураження спинного мозку впливали на поведінку, особливо як спричиняли параліч нижче рівня ураження. Він продовжив цю роботу, експериментуючи на тваринах, і помітив, що поріз спинного мозку в дуже високому місці, у стовбурі мозку, убиває тварину. Це спостереження надало нам першу можливість подивитись, як наші кінцівки контролюються різними ділянками спинного мозку.

На жаль, після Галена в розвитку наших знань щодо мозку наступила тривала перерва, аж доки Просвітництво не відродило ідею наукового методу. На початку 1800-х Марі-Жан-П’єр Флуранс провів експерименти, подібні до зроблених Галеном, але здебільшого на кроликах та голубах. Він видаляв різноманітні частини мозку тварин та спостерігав їхню поведінку, маючи на меті зрозуміти, як різні ділянки мозку стосуються поведінки. Він з’ясував, що залежно від ділянки, яка видалялася, тварини втрачали здатність координувати діяльність м’язів, контролювати дихання або виконувати певні когнітивні функції. Ці результати надали початкове, але цінне уявлення про те, як завдяки мозку ми залишаємося живими.

З часів Промислової революції і до прийняття медичною спільнотою перших технологій візуалізації мозку в 1940-х та 1950-х, ці класичні спостереження складали основу змісту неврологічної літератури й були всією інформацією, якою володіли лікарі.

А тепер уявіть, що зараз 1916 рік, а ви — військовий лікар. Ви маєте солдата, який щойно залишився живим після вибуху, отримавши різкий удар у голову. Чоловік на якийсь час утратив свідомість, а коли опритомнів, то мав складнощі з письмом та користуванням виделкою під час їжі.

Як ви діагностуєте його поведінку? Пам’ятайте: у вас немає інструментів для дослідження мозку. Ви можете лише зробити фотографію мозку вашого пацієнта й сказати: «Вибачте, схоже, ніби у вас уражений мозочок, тому ви маєте ускладнення з письмом, але більше ми нічого не можемо зробити».

Щоб робити свою роботу, вам доведеться покладатися на попередні дослідження, що проводилися переважно на тваринах на кшталт кроликів та голубів Флуранса, які й допоможуть вам повідомити діагноз. Отже, якщо ви хочете зрозуміти, яка саме ділянка мозку солдата могла бути ураженою так, що він більше не може користуватися повсякденними речами, як-от зубна щітка, то повинні поєднати проникливий розум дослідника із широкими знаннями написаної раніше літератури з неврології — і все зі значно менш розвинутими технологіями, ніж ті, які ми маємо сьогодні. У багатьох питаннях ми в одному човні, коли доходить до розуміння, що таке трапилося із мозком зомбі. Оскільки ми не маємо можливості отримати реального, живого зомбі та кинути його в МРТ-сканер, нам доведеться вдатися до цього ж класичного методу діагностики за спостереженням. Нашим першим кроком у цій подорожі до діагностування мозку зомбі є надання базової дорожньої мапи мозку та його різних ділянок. Це стане корисним, коли ми намагатимемося зруйнувати те, що пішло неправильно в мозку зомбі.