Неокортекс

Тож що таке ці зовнішні шари неокортексу, які надають людській поведінці притаманну їй складність? Наявний у людини неокортекс зазвичай поділяють на чотири секції — частки. У задній частині мозку розташовується потилична частка, яка бере участь майже виключно в зорових процесах. Попереду потиличної частки сидять тім’яна частка (зверху) та скронева частка (саме під тім’яною часткою). Тім’яна частка інтегрує інформацію з тіла та шкіри — як-от дотики та температуру — й допомагає формувати наше відчуття простору, особливо з погляду уваги, яку ми звертаємо на предмети, коли пересуваємось у навколишньому середовищі. Скронева частка містить нейрони, які реагують на мимрення зомбі та інші звуки, а також у ній розташовані ділянки мозку, залучені до формування пам’яті, упізнавання об’єктів та регуляції емоційної реакції.

У передній частині мозку, саме над очима, розташовується лобова частка. Цю ділянку (насправді, у технічному сенсі, багато маленьких ділянок) часто називають місцем людського знання. На задній частині лобової частки, просто на межі з тім’яною часткою, розташована моторна кора. Ця частина мозку містить усі нейрони, які зрештою комунікують із м’язами нашого скелета. Завдяки цьому ми рухаємо тілом та тікаємо під три чорти від усіх тих зомбі-хижаків. Решта лобової частки є більш складною і менш вивченою, але нам відомо, що нейрони в ній допомагають нам спрямовувати увагу та запам’ятовувати речі за короткий проміжок часу — наприклад, скільки разів ми стріляли з пістолета та чи залишилася в нас ще одна куля.

На дуже простому рівні ми можемо вважати ці неокортикальні ділянки сукупністю потоків інформації, які отримують сенсорну інформацію та перетворюють її на рухову. Уявімо, що ви лізете на паркан, намагаючись відірватися від ходячої орди, яка вже незграбно хапає вас за низ штанів. Це починається як три потоки інформації — від ваших очей, вух та шкіри. Інформація спочатку передається до первинних сенсорних ділянок у ваших потиличній, скроневій та тім’яній частках відповідно. Зоровий потік інформації починається в задній частині вашого мозку та рухається вперед, до ділянок, які визначають, що це за створіння й де вони перебувають відносно вас. Ця інформація інтегрується з потоками інформації з вашої слухової кори (ви чуєте звуки мимрення) та сомато-сенсорної кори (ви відчуваєте, як нежить дряпає пальцями ваші щиколотки). Разом ці зведені до купи потоки інформації підтверджують, що вас таки насправді хапають хижі зомбі, а не подряпує, скажімо, пухнасте кошенятко.

Ці зібрані докупи потоки інформації продовжують рухатися вперед, у вашу лобову частку. Ділянки в ній контролюють усю цю вхідну інформацію, обробляють декілька можливих дій, до яких ви можете вдатися — «лізти далі», «буцнути он того ходячого в пику», «здатися»,— і вирішують, яка з них є найкращою (себто «буцнути он того ходячого в пику»). Завдяки петлям, утвореним із глибокими структурами мозку, лобова частка запускає ланцюжок подій, відображаючи дії, які треба здійснити, у зв’язку з інформацією, що рухається від ділянок у передній частині мозку до моторної кори саме посередині нашого неокортексу. Далі моторна кора працює з іншими глибокими мозковими структурами, координує наші м’язи та передає той необхідний стусан. Отже, три окремі потоки сенсорної інформації стікаються в одну ріку інформації, наслідком чого стає координований захисний рух.

Якщо ж ми говоримо про інші речі, наприклад пам’ять та емоції, як окремі частини процесу мислення, то людське пізнання окреслене не так чітко. На рівні експериментів ми знаємо, що викликання сильних емоції або обтяження нашого знання може уповільнити нашу реакцію. Ви, певно, самі проходили крізь таке, коли «занадто обмірковували» проблеми. Якщо витрачати забагато зусиль на думки про свої дії, раптом наші вміння кудись діваються. Але, можливо, ваша здатність котити кулі в боулінгу, кидати дротики в дартс або грати в пул дещо покращиться, варто вам лише заспокоїти той внутрішній голос, після, скажімо, одного-двох келихів пива. Наприклад, вебкомікс XKCD (https://xkcd.com/323/) висловив ідею про «Пік Балмера», котра полягає в різкому покращенні здатності програмування, якщо пропустити декілька келихів алкоголю,— хоча, коли випивки забагато, людина дуже швидко втрачає таке підвищення продуктивності (Джарош та ін., 2012). Аналогічно, якщо ви втрачаєте холоднокровність і справді боїтеся, коли зомбі наближається до вас, ваші руки тремтітимуть, а ваша здатність приймати рішення буде суттєво порушеною.

Ураховуючи, що забагато обмірковувань можуть уповільнити нас та пригальмувати наші поведінкові імпульси, яке значення, на вашу думку, це має стосовно мозку зомбі? Наш блакитно-глиняний неокортекс — це те, що робить нас здатними аналізувати складні проблеми, розглядати власні дії в ширшому соціальному контексті, відчувати співчуття та співпереживання до свого оточення, розмірковувати про наші успіхи й невдачі та користатися інформацією з минулого, щоб уявити майбутні наслідки та планувати на випадок непередбачуваних обставин. Яку кількість такого мислення, на вашу думку, виконує крокодил під час полювання? І скільки з цього, на вашу думку, потрібно робити зомбі?