Подорож до території, яка кишить зомбі

Тепер, коли ви володієте деякими відомостями про нормальний людський мозок, ми почнемо наше дослідження не-зовсім-нормального мозку зомбі. Як уже йшлося раніше, ми маємо намір використати спостереження за поведінкою зомбі, аби зробити висновки про те, що трапилося з їхнім мозком. Висновки робитимемо, спираючись на те, що вже відомо нейронауці про взаємовідносини мозку й поведінки. Однак спершу нам треба визначити, що ми розуміємо під зомбі. Коли ви вимовляєте слово «зомбі», то маєте на увазі повільних, незграбних істот із фільму «Ніч живих мерців» або ж швидких, злих зомбі з «28 днів по тому»? Чи ви долучаєте до значення цього слова реальні сутності знань вуду?

Для нашої мети ми вигадали формальне й клінічне визначення зомбізму. Виходячи з наших спостережень (та нашої схильності до абревіатур у науці), ми класифікуємо зомбізм із «наукового» погляду як синдром дефіциту свідомості та гіпоактивності, або СДСГ. За цим визначенням, в осіб, що страждають на цей синдром, відсутнє повне пробудження свідомості і зазвичай присутня знижена загальна мозкова діяльність (авжеж, якщо вони не зголоднілі або не розлючені). Але до цього формального діагнозу ми повернемося в останньому розділі.

У десяти наступних розділах ми використовуватимемо власний, цілком розвинений неокортекс, щоб спритно передати кожну необхідну деталь щодо наших думок про те, який вигляд міг би мати та як діяти мозок зомбі, аби це дійсно були незграбні ходячі істоти, котрі повсюдно зустрічаються на постапокаліптичному просторі.

Зайве й казати, що от-от усе стане дещо дивним.