II. Чи сняться зомбі воскреслі вівці?

Вони йдуть за тобою, Барбаро…
вони йдуть за тобою.
Дивись, он там підходить один із них!

Джонні у фільмі «Ніч живих мерців» (1968)

Усе це розпочалося 1968 року на маленькому цвинтарі десь серед ферм сільської Пенсильванії. Барбара й Джонні приїхали відвідати могилу свого батька. Джонні, шибеник, який любив подражнитися, вирішив пограти на страхах Барбари щодо всього, із чим можна ститкнутися вночі.

«Вони йдуть за тобою, Барбаро,— каже він, пригадавши, що сестра боїться кладовищ.— Вони йдуть за тобо-о-о-о-й-у-у-у-у!»

Саме після цієї відомої насмішки на сцену виходить незнайомець та незграбно й повільно підходить до них. Спершу глядачам здається, що він п’яний або, можливо, хворий. Він нерівно пересувається, його рухи нескоординовані та важкі, щелепа роззявлена, і він неквапом наближається до Джонні та Барбари.

Лише один із них сприймає цього неповороткого незнайомця серйозно та поспіхом уникає його, перш ніж той незграбно хапає свою здобич. Інший помирає. Тобто не зовсім помирає. Швидко розправившись із Джонні, дикий упир повертається до камери, і ми бачимо в його очах скляний та відсторонений погляд.

Ця сцена з неповторної картини «Ніч живих мерців», наш перший погляд на зомбі у сучасного фільму жахів, уже майже пів століття залякує та зачаровує не одне покоління кіноманів. Навіть у цьому першому змалюванні сучасного зомбі ми бачимо не лише дикого монстра, а й дещо, чому геть бракує тієї іскри усвідомлення, яка відображає волевиявлення та наміри. Це — точно не те, що через відсутність кращого слова ми назвали б свідомим.