Повертання вимикача свідомості

Давайте перенесемося до сучасних зомбі або принаймні до сучасних фільмів жахів про зомбі, котрі уявляє собі більшість людей, коли чують це слово. Ми проведемо багато часу, розмовляючи про те, як ходять живі мерці, як вони бачать, розмовляють (або чому не розмовляють) і таке інше. Проте зазвичай першими запитаннями, які люди ставлять про зомбі, є «А вони усвідомлюють, що роблять?» або ж «А в них є свобода волі?».

Будемо казати чесно. Нам невідомо, свідомі зомбі чи ні. Передусім через те, що, розумієте, фільми жахів про зомбі є вигаданими історіями. Але навіть нехтуючи цим та удаючи, що зображені у фільмі зомбі є реальними створіннями, ми все одно не зможемо відповісти на такі запитання. Вони вочевидь нібито не діють за виявленням волі, але іноді так само роблять і люди, які не є зомбі. Наука не має «вимірювача свідомості», який дозволив би нам легко визначити, чи свідома особа або тварина, чи ні. Частина цієї проблеми полягає в тому, що нейрологія небагато знає про те, що таке свідомість, не кажучи вже про те, як ця свідомість породжується в мозку.

Є один стан існування, який дуже очевидно передбачає втрату свідомості: стан сну. Щоночі більшість із нас кладе голову на подушку й засинає, тож довільні частини нашого мозку нібито просто закриваються. Ми напевно не робимо нічого свідомого, поки спимо, і ми точно не маємо волі над собою (якщо ви не є одним із тих рідкісних людей, котрі дивляться свідомі сни,— у цьому разі ми не знаємо, що з вами робити, хай би там що було).

Для цілей нашої маленької інтелектуальної пригоди більш важливо, що механізми сну особливо актуальні для розуміння зомбі, адже ми ніколи не бачили, як зомбі спить… ніколи! Проте водночас воскреслі ніколи й не мають такого вигляду, ніби цілком прокинулись. Тож що це дає? Щоб це зрозуміти, нам спершу треба усвідомити природу сну у так званих «нормальних людей», як-от ми. У який саме спосіб наш мозок повертає перемикач та переходить зі стану повної притомності в стан глибокої, несвідомої дрімоти?

Відповідь на те, як мозок регулює сон, походить зі спустошеної війною Європи 1917 року. Континент усе ще був охоплений Першою світовою війною, і великі ділянки землі було перетворено на не придатні для життя пустелі. Мільйони чоловіків, жінок та дітей загинули або безпосередньо внаслідок бойових дій, або ж опосередковано, через захворювання, які прийшли згодом.

З попелу цього зруйнованого війною пейзажу долунали чутки про нову, страшнішу, ніж кулі, бомби або щойно вигадана хімічна зброя, загрозу. Дивна й загадкова хвороба почала вражати людей на передовій. В уражених нею осіб спостерігалися гарячка, неконтрольовані спастичні рухи кінцівок (так звані хореї), утруднення рухів очима та дуже дивні психіатричні симптоми. Іноді вони могли бути неконтрольовано маніакальними та гіперзбудливими, аж до появи галюцинацій. Але найчастіше уражені особи впадали в глибокий, сонливий ступор і були занадто змореними, щоб рухатися або підводитися з ліжка. Така летаргія часто прогресувала аж до стану коми і в багатьох випадках закінчувалася смертю.

Саме в таких умовах молодий лікар на ім’я Константин фон Економо доглядав за хворими та пораненими, які поверталися до Відня з передової. Фон Економо аж ніяк не був звичайним лікарем, якого ви уявляєте. Нам подобається думати, що фон Економо — справжній «найцікавіший чоловік у світі». Моторний чоловік трохи за сорок років, із гострим яструбиним носом, що нависав над доглянутими вусами, фон Економо вже був міжнародно визнаним ученим, який із 23-річного віку публікував широко цитовані дослідницькі статті. Надалі він одружився з принцесою, опублікував декілька новаторських робіт із нейроанатомії, медицини та фізіології, а побіжно завоював деякі з найпрестижніших наукових нагород свого часу. О, а ми казали, що він до того ж був висококваліфікованим бойовим пілотом? Фактично польоти, можливо, були більшою пристрастю для фон Економо, ніж наука. Він став першим у Відні дипломованим пілотом і шістнадцять років був президентом авіаційної спільноти Австрії. Під час Першої світової війни фон Економо неодноразово намагався служити на передовій. Зрештою йому дозволили зробити декілька льотних місій на півночі Італії, в одній із найсумнозвісніших ділянок повітряних боїв, які бачила Перша світова війна.

Зрозуміло, що прагнення фон Економо бути військовим пілотом непокоїло його родину. Через дедалі більший тиск з боку близьких фон Економо врешті-решт повернувся до Відня й присвятив себе більш безпечним інтересам подалі від лінії фронту. На нашу думку, він зробив це неохоче. Однак цей перехід на безпечніші локації дозволив фон Економо творити історію.

Саме в одному з віденських шпиталів фон Економо вперше спостерігав випадки цієї нової та загадкової хвороби. Деякі пацієнти рухалися ніби в уповільненому темпі або засинали, наче нарколептики, щойно згасали вогні. Проте інші, здавалося, були геть нездатні поснути та виявляли затяжну манію та сильні, неконтрольовані посмикування. Медична спільнота досі не бачила нічого подібного. Чи був то грип, на кшталт азійської пандемії, яка 20 років тому забрала мільйон життів? Чи поліомієліт? Пацієнти виявляли аномальні рухи, тому, імовірно, існував якийсь зв’язок між цими двома хворобами.

Авжеж, жодна з цих гіпотез не була правильною. Виявляється, фон Економо спостерігав перших пацієнтів, які захворіли на нову й досі загадкову хворобу, яку він сам надалі назвав encephalitis lethargica, або летаргічний енцефаліт. Ця форма енцефаліту стане епідемією світового масштабу, яка триватиме впродовж наступного десятиліття й уразить десятки тисяч (якщо не більше) людей, а потім зникне так само швидко, як виникла.

Летаргічний енцефаліт характеризується запаленням у мозку, особливо в мозковому стовбурі (стебельце, яке сидить у нашому черепі над спинним мозком), середньому мозку (сидить над стовбуром мозку) та проміжному мозку (сукупності ділянок, що лежать між середнім мозком та неокортексом). Збудник цього заразного захворювання так і не був остаточно визначений і залишається загадкою й донині. У 1917 році це була просто незрозуміла хвороба таємничого походження, яка спричиняла чи не антизомбічне явище… замість примушувати мертвих рухатися, як живі, вона, на жаль, часто спричиняла таку нерухомість у живих, що вони ставали майже мертвими.