Важливість швидкого перемикання

Більшість часу перехід між неспанням і сном є доволі раптовим та остаточним. Цей так званий стрибок між збудженням та сном є досить важливим. Уявіть, якби замість усім разом цілком заснути, різні частини вашого мозку засинали б у різний час. Скажімо, ваша рухова кора вирішує ненадовго заплющити очі, але ваша зорова кора залишається активною. То було б досить дивно, чи не так? З погляду еволюції, для нас краще бути або цілком у стані «увімкнено», або цілком у стані «вимкнено» впродовж тривалих періодів часу, ніж увесь час вештатися в стані напівсну. Ті перші кілька хвилин рано-вранці, коли ми, спотикаючись, плентаємося до вбиральні одразу після пробудження, є досить неприємними самі собою; уявіть, як би було погано, коли б таке тривало годинами. Усе в цьому стані було б іще гірше, якби ви, наприклад, жили серед зомбі-апокаліпсису.

Дивно, але не всі тварини сплять так, як ми. Наприклад, ссавці, що мешкають у воді, або китоподібні (зокрема дельфіни та кити), ніколи не засинають цілком. Натомість вони дають відпочити половині свого мозку. Але для них це важливо, бо їм треба постійно виринати на поверхню, щоб дихати, інакше, якби вони заснули цілком на будь-який тривалий період, то загинули б.

Проте іноді такий «стрибок» у нашому мозку не вдається. Часом перехід відбувається надто повільно. Буває так, що нейрони, які не дають вам рухатися, працюють не зовсім правильно. У такому разі ви можете міцно спати, але все одно рухатися. По-простому ми називаємо це лунатизм, але науковою мовою це звучить як сомнамбулізм (що латиною означає… лунатизм). Люди з проявами сомнамбулізму можуть виконувати дивовижно складні дії — ходити по вулиці або залазити на дерево, не маючи при цьому довільного контролю над власними діями,— і абсолютно не мають жодних згадок про це згодом.

З нейронного погляду, ми досі точно не знаємо, як виникає сомнамбулізм, але наші найсильніші чуття підказують, що дисбаланс між глибокими структурами мозку, які сприяють сну або пробудженню, утримує людину на півдорозі між активним станом та сном. Глибші ділянки в стовбурі мозку, імовірно, отримують суміш суперечливих сигналів, які дають неокортексу інструкції про «прискорення» або «уповільнення» без явного переможця або невдахи в цій битві за свідомість. Тому певні частини прокидаються, і це здебільшого старіші регіони, розташовані нижче неокортексу, що можуть діяти без його участі. Інші частини, разом із більшою частинкою (але не всім) неокортексом, залишаються в стані сну. Це немов два мозки, глибший старший мозок та молодший неокортекс, які працюють один проти одного, замість діяти разом як єдине ціле.

Саме в такому незбалансованому стані ми повертаємося до нашого первинного запитання «Чи діють зомбі свідомо?»

* * *

Згадайте першу зустріч Барбари з ходячим мерцем. Той упир так важко рухався, ніби діяв імпульсивно та без участі волі. До того ж його рухи та відповідна реакція були дуже повільними. Майже так, ніби він лунатик наяву.

Чи можна казати, що цей або якийсь інший зомбі справді обов’язково є свідомим? Ну, якщо під «свідомістю» мати на увазі прояв вільної волі або бажання, тоді ні, не можна; усі ці поняття перебувають поза межами можливостей вимірювання сучасної нейронауки. Якщо ж під «свідомістю» розуміти «у стані пробудження та усвідомлення навколишнього середовища», тоді нейронаука може дати нам деякі уявлення.

У сучасних зомбі існують три головні симптоми, котрі змушують нас думати, що ці глибокі структури мозку, які регулюють сон, не працюють. По-перше, зомбі ніколи по-справжньому не сплять. Вони можуть вештатися в пошуках здобичі та без відпочинку вдень і вночі. Ця крайня форма безсоння свідчить про те, що ретикулярна активаційна система постійно задіяна і може ніколи не вимикатися. Це подібно до того, що ми бачимо у тварин з ураженнями (локалізованими пошкодженнями тканин) нейронів ВЛПЯ, які сприяють сну.

По-друге, хоча зомбі досить пробуджені, щоб рухатися та діяти, їм бракує певних форм усвідомлення, які є ознаками цілковитого пробудження. Натомість вони рухаються в ступорі та уповільнено, що всі ми переживаємо в граничні моменти між станами сну та пробудження. Отже, виявляється, є деяка залученість нейронів глибокого мозку, які сприяють сну. Спершу це здається таким, що суперечить здоровому глузду, ураховуючи перший симптом безсоння… але пам’ятайте: перемикання між пробудженням («увімкнено») та сном («вимкнено») зазвичай відбувається швидкими каскадами. Якщо каскади не відбуваються в такому «стрибковому» стилі, тоді ви отримуєте розлади сну, як-от сомнамбулізм.

По-третє, виявляється, зомбі мають жахливий дефіцит просторової пам’яті та пам’яті досвіду — спогадів, які кодуються гіпокампом. Вони доволі легко губляться, навіть у закритих торгівельних центрах, де застрягають на тижні. Нам відомо, що створення такої форми пам’яті є процесом, залежним від сну. Це ще раз підтверджує гіпотезу, що зомбі не мають належно сформованих циклів сну.

Тож чи означає це, що зомбі не бачать снів? Не обов’язково. У людей із важким недосипанням зрештою проявлятимуться швидкі напади нейронної активності за зразком ШРО, навіть коли вони не сплять. Це так, ніби частина мозку швидко переживає ШРО-стадію сну, тоді як решта мозку залишається активною. Тому все ще можливо, що зомбі можуть бачити сни, навіть якщо вони насправді ніколи не сплять.

Ще одним симптомом хронічного недосипання, зокрема позбавлення стадії ШРО, є посилення психіатричних галюцинацій. Попри анекдотичні розповіді окремих індивідів, які не потребують довгого сну для нормальної життєдіяльності, легко зрозуміти, що недостатня кількість сну призводить до марення, проблем з увагою та процесів мислення під впливом галюцинацій. Можливо, принаймні деякі з маревних аспектів зомбізму можна пояснити надмірним недосипанням, котре виникає як частина цього розладу.

Якщо зібрати все докупи, наша гіпотеза полягає в тому, що зомбі постійно перебувають на межі сну та активності. Цей стан, імовірно, спричинено одночасною гіперактивністю нейронів ВЛПЯ глибокого мозку, відповідальних за сон, та клітин у ретикулярній активаційній системі, які сприяють пробудженню. У жодному разі не маючи можливості цілком заснути або цілком прокинутися, зомбі залишаються замкненими в стані дефіциту свідомості, що призводить до загального сповільнення нейронної активності.