Чиє весілля? Протилежності.

Розділ 11

  Вона дивиться на чіткі, правильні риси його обличчя. Глибокі карі очі. Вся його постать, голос... Якимось незбагненним чином приваблюють.

   Є в ньому щось таке... Неможливо пояснити, але, чомусь, не хочеться робити цьому чоловікові неприємного. Та Валя не змогла сказати правди, що не розповіла друзям про його «подвиг» тому, що не змогла. Він так смиренно просив не розказувати. Та й... Що б це змінило? Для неї практично нічого, а якщо йому це так важливо, то чом би й ні? Пожаліла. Мабуть, то вже вдача така. Усіх шкодувати. Тільки її нема кому. Ну... Окрім мами і Аліни.

̶  Я ще подумаю, чи розповідати їм всю правду про тебе. Якщо будеш набридати, розкажу. — скептично скривила губки. Та очікуваного ефекту не отримала. Здається, він геть не злякався.

̶  Ти не знаєш всієї правди про мене, тому не можеш розказати. А те вторгнення... Повір, то така дрібниця в порівнянні з іншими моїми гріхами, що... Нічого й говорити. Я все поясню Янові, він не буде надто злитися.

̶  Прекрасно! То, чого ж ти так просив, щоб я не казала, якщо тобі байдуже? — тихо, але сердито запитала.

̶  Тому, що ти розповіла б це по-своєму. А мені не байдуже. Валь... Послухай... Я... — схилився над столом ближче до дівчини, заговорив смиренніше. —  Я справді дуже шкодую, що так вийшло. Не хотів тебе лякати, чи... Дитину, тим більше.

̶  Та, ну? Не хотів? Та я мало розрив серця не отримала! Спробуй уявити, що я пережила. — випалила ображено. Чоловік зітхнув, крутнув головою.

̶  Не забувай, я думав, що розмовляю з нахабною злодійкою, яка наробила проблем моєму другові.

̶  Он, як?

̶  Так. Повір, я не хотів в ту ніч нікуди лізти. Випадково зайшов до однієї людини, яка дуже помагає мені. Я... Не міг відмовити, коли він сказав, що будуть великі проблеми, якщо той кулон випливе в чужих руках. Це подарунок, який він замовив для своєї жінки за її ескізом. А вона... Одним словом, якби та краля дізналася, що її коштовність пропала, пожалілася б своєму таткові. А він дуже серйозний дядько і не надто любить свого зятя, бо той з біднішої сім’ї. Міг би одразу пришити йому «політику» і прогнати з родинного гнізда, як і з бізнесу.

̶  Ого! Які пристрасті... Я майже співчуваю. — скептично надула губки. — То, як той кулон опинився в Машки? Де вона його взяла?

̶  В неї запитай. Я тільки знаю, що вони пересікалися в якомусь клубі. Але... Він їй точно не дарував ту річ. Можливо, показував комусь. Про деталі, я не в курсі. — відповів Корній.

   Валя сумно видихнула. Мимоволі підперла голову рукою, схилившись над столом. То капут... Машка перевершила сама себе. Одне діло потягнули якусь дрібницю в магазині, чи на ринку. Але обчищати крутеликів? Геть здуріла. На що розраховувала? Що пробачать їй, чи не знайдуть?

  Ой... Який жах... В ту мить до Валерії дійшло, що сестра насправді не відпочивати поїхала, а втекла, бо знала, що «запахло смаженим».

  Ні... Не може бути... Машка не така. Чи така? Горечко... Аж все тіло стерпло, коли збагнула, чим загрожує вся ця історія їй і всій сім’ї. Той бандит прямо так і казав. Прокляття...

̶  Чого носа повісила? — чоловік легенько підняв її обличчя, торкнувшись підборіддя. Заглянув у сумні очі, що мимоволі почали зволожуватися. Валя з усіх сил намагалася приховати своє пригнічення, страх. Та це не дуже вдалося. Корній ледь всміхнувся.

̶  Не бійся, мала, щось вигадаємо. — торкнувся її носика пальцем, як дитини. Ніяково відвела погляд.

̶  Та... Облиш. Якось буде. — тихо вимовила, стримуючи сльози. Його дотик, чомусь, такий приємний. Але ж...

̶  Валь... Не треба. Дозволь мені помогти тобі. Знаєш, як звуть того, хто дзвонив? — лагідно, спокійно заговорив хлопець. Та вона згадала, хто перед нею, перемогла хвилю слабкості, що накотила і різко відповіла:

̶  Забудь! Я не прийму від тебе допомоги! І так не пропаду. Зроби послугу, не лізь більше до мене, дай заспокоїтися і забути ту кошмарну ніч, яку мені влаштував. — хлопець, мов ударений, скривився. Валя встала, поправила поділ сукні і пішла з залу.

  Не бачила, як чоловік, якого покинула за столиком, зціпив зуби, ледь стримуючи емоції, провів її поглядом. Крутнув головою. Підняв обличчя догори, глибоко вдихнув, повільно випустив повітря. Дужа рука під столом зігнула стальну виделку в дугу, доки слухав цокання її туфельок по кахельній підлозі. Це звучало, як вирок.

  Поглянув на вишукані страви на столі, яких ніхто так і не скуштував. Зітхнув. Підкликав жестом офіціанта, попросив рахунок. Оплатив карткою, залишивши щедрі чайові і вийшов з приміщення.

   Пізно ввечері, коли Аліна підвезла її додому, Валя подзвонила до сестри. Не витримала до ранку. Всередині бушував ураган злості.

̶  Машко, ти коли повернешся?! — запитала, як тільки почула голос старшої сестри.

̶  Я... Ще точно не знаю. А, що? Марчик питає? — розслабленим, чи сонним голосом відповідає жінка.

̶  Я питаю! Машо, ти геть сказилася! Начверила тут справ і злиняла, так?! Чим думаєш?!

̶  Ти, чого така зла? Валька, охолонь. Яка тебе муха вкусила?

̶  Така, що дзвонить і погрожує! Приїжджай і віддай тому типові, що в нього вкрала, доки він не задушив мене десь за рогом, або ще чогось не натворив!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше