Чиє весілля? Протилежності.

Розділ 14

Запала довга пауза. Молоді люди дивилися одне на одного, думаючи кожен про своє. Арсен випалив все, як є, і з замиранням серця чекав, що ж відповість це бліде дівча. Взагалі, то геть недовго думав перед тим, як все це зробити і сказати. Просто діяв за звичкою.

  І, лиш зараз, побачивши, наскільки сильно його боїться ця дівчинка, збагнув, що, можливо, треба було говорити з нею якось інакше. Але, як? Хто їх, дівок знає? Легше вирубати бандита, ніж зрозуміти, чого те мале так тремтить. Адже, врятував! Чого їй ще треба?

  Дівчина вже не плакала, але обережно поглядала то на Корнія, то на рідний дім, що геть близько, за високим парканом. Зминала сумочку спітнілими пальчиками з ніжним кремовим манікюром. Потім таки проказала сміливіше:

̶  Я обираю дзвінок другові. Можна? — потягнулася рукою до застібки маленької сумочки. Арсен хмикнув, мовляв, як хочеш. Дівчина подзвонила до Пашевського.

̶  Яне, маєш хвильку? Я тут... — хлопець не почув, що відповів детектив, але після недовгого монологу Яна вона заговорила вже трошки спокійніше.

̶  Гаразд... Дякую. Але, будь ласка, не затримуйтеся. Я буду чекати вас. — ще щось послухала. — Добре. Дякую. — роз’єднала виклик. Ніяково зиркнула на Арсена.

̶  Що сказав друг? — запитав хлопець.

̶  Та... Сказав що... Ситуація серйозна. І... Щоб я побула з тобою, а пізніше вони з Аліною під’їдуть. — чоловік всміхнувся.

  Ледве стримав дику радість, яка заполонила його зсередини в ту мить, коли збагнув, що зараз ця дівчина опиниться в його готельному номері. Сам не розуміє, чому так приємно стало. Але вже сама її присутність в авто, ледь відчутний аромат солодких парфумів починають затуманювати розум. Вже забув, що було кілька хвилин тому, забув про напад. «Поплив»... Вона магнітом притягувала і на відстані. Але, коли так близько, на одинці... Коли можеш дотягнутися рукою... Просто неможливо не думати про її спокусливе тіло.

  Щоб відірвати погляд від неглибокого декольте, Корній намагається дивитися вище. Але й тут халепа. Ці ніжні губки, які щойно облизала, катастрофічно ваблять. Здається, що вони солодші за мед і п’янкіші за вино.

  Підвів погляд до її очей. Стало ще гірше. Ні... Це просто нереально... Які красиві блакитні очі. Як може ця скромниця дивитися так?.. Так сором’язливо і водночас відважно. Наче, має якусь приховану силу, про яку він нічого не знає. І сила ця незрівнянно потужніша, ніж вся Арсенова холодна і вогнепальна зброя разом узята.

  Прокляття! Що робити? Боляче кольнула думка про те, що вона заспокоїлася тільки завдяки Яновому запевненню, що приїде, і що все під контролем. А інакше? Не поїхала б з ним нікуди? Звісно... Силою міг би примусити, залякати, але... Хіба цього він прагне?

   Ні... Як ніколи в житті захотілося, щоб саме ця дівчина сама захотіла опинитися в його обіймах. І не просто захотіла пригорнутися, а повністю розчинилася в його руках. Щоб подарувала не лише своє тіло, а свою ніжність, любов. Що воно, взагалі, таке, та любов? От би відчути її на собі...

  Згадав, що бачив перед тим, як Валя цьомкнула того хлопця в щоку. Стало смішно з самого себе, бо позаздрив тому пацанові. Капут... Відколи став такий розлізлий? Ідіот... Та море кругом жінок, які хоч зараз виконають будь-яку забаганку, не те, що... А він сидить тут і мріє про поцілунок якоїсь шмаркачки. Дожився...

̶  То... Що далі? — спокійно запитала дівчина. Арсен отямився. Глибоко вдихнув, видихнув. Взяв себе в руки.

̶  Далі... Їдемо в готель. А там видно буде. — розслаблено, наскільки вдалося, відповів. Завів двигун.

  Валя мовчки їде, крутить в руках телефон. Від її дому на окраїні міста до готелю, в якому живе Арсен, далеченько. Потім подзвонила до матері. Так гарно побалакали. Про напад ні слова. Сказала тільки, що трохи затримається, аби та не хвилювалась. Запитала про малого. Він попросив у бабусі слухавку. Почав до неї щебетати, просити гостинців. Любляча тітонька пообіцяла, що купить. Потім сказала:

 ̶  Добре, котичку, будь слухняний, гаразд? Не засмучуй бабусю і не змушуй її багато рухатися. Ти ж знаєш, їй важко. — послухала. — Так, я постараюся повернутися якнайшвидше, мій хороший. Цьомаю. Па-Па.

  Корній лиш мовчки керував спорткаром і слухав її щебетання. Знову піймав себе на думці, що заздрить тому малому, який отримує стільки любові і ніжності від тітоньки. Аби хоч трохи відволіктися і покращити настій хлопець увімкнув улюблену музику.

  З сучасної акустичної системи дорогого авто полинув всесвітньо відомий хіт групи Скорпіонс, «Maybe I, maybe you.» Атмосфера в салоні одразу почала докорінно змінюватися. Зиркнув на пасажирку, Валя почала з задоволенням слухати і ледь чутно підспівувати, мугикати собі під ніс:

̶  Мейбі ай, мейбі ю... — навіть трошки похитується в такт музиці. Зрадів. Цікаво, може, вони хоч в чомусь подібні? В музичних вподобаннях?

̶  Подобається? — запитав дівчину. Вона всміхнулась. Кивнула.

̶  Люблю цю пісню. Та й інші їхні теж. «Вітер змін», «Далі люблю тебе», «Вірю в любов» …

̶  Супер. Я теж. Це помагає заспокоюватися, приводити до ладу думки. — сказав.

̶  Мені теж. Кого ще слухаєш? — несподівано поцікавилася дівчина. Арсен зрадів, що хоч якось вдається вести діалог. Відповів:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше