Чий суджений дракон?

Глава 3. Докори та палке примирення

- Ну що, Халіно, - увійшовши разом зі мною до моєї кімнати, Архан ніжно погладив мене по щоці, відкинув пасмо волосся,- ти вже звикла до нового місця?

- А що мені ще зостається, - все ще відчуваючи легке роздратування після розмови із батьком та мачухою, пробурмотіла я, розв’язуючи пояс та скидаючи із себе занадто простору сукню леді Сузанни.

- І що це означає? - коли червона тканина впала на підлогу біля моїх ніг, спитав дракон.

- Жодної хвилини не хочу більше мати на собі цю ганчірку.

- Ну і правильно, - міцні чоловічі руки впевнено лягли на мій стан, гаряче дихання обпалило шию.

- Ти неправильно мене зрозумів… - прошепотіла я. - Просто я хотіла скинути із себе цю непотрібну річ і… забути про ту мерзоту, яку щойно побачила й почула.

- Звичайно, воно тобі непотрібне, - чоловік повільно зняв бретельки, так що слизький шовк нічної сорочки сковзнув по моєму тілу вниз, і впав зверху на сукню. Я стояла серед купи одягу беззахисна.

- Вибач за мою різкість, просто… я трохи втомилася, - схлипнувши, прошепотіла я, заливаючись сором'язливим рум'янцем, але навіть не намагаючись чинити опір обіймам. – Якщо ти поряд, то будь-який світ стане моїм, нехай і Сутінковий. І думаю, що з часом я почуватимуся тут, як у себе вдома.

- Ти й так удома, - прошепотів дракон, його долоня…

- Ой, тавроване місце ще не загоїлося,- злякано скрикнула я, навіть відчувши легке роздратування

- Я накажу принести цілющий бальзам, -  підхопивши на руки, чоловік підійшов до ліжка і поклав мене зверху на яскраве покривало, сам сів поруч, не зводячи палкого погляду із мого обличчя, неначе ним мене пестив.

 У каміні палахкотів вогонь, сповнюючи простір кімнати затишним потріскуванням дров, миготливим світлом та хвилями розслаблюючого тепла.

Від того, що на мені не було одягу, і від близькості міцного чоловічого тіла по моїй шкірі промчала легка хвиля трепету, застигла озерцем примарного задоволення, бризнула з очей та змусила тихенько видихнути крізь розтулені вуста.

- Я забула у королівському палаці твій плащ…- винувато прошепотіла я, але, затнувшись від погляду дракона, видихнула: - Мабуть, тобі теж не завадило б трохи роздягнутися?

Дзвякнув метал пряжки – і шкіряний ремінь Архана відлетів убік…

Моя долоня ковзнула по цупкій тканині жилетки, проникаючи у розріз на грудях. Під тонким шовком білої сорочки я відчула налиті сталлю м’язи, чіткі пульсуючі мотуззя вен, шорстке волосся на ледь змокрілій шкірі.

- Ти така красива, - прошептав дракон, лівою рукою стягуючи зав’язку на волоссі, що смоляними пасмами упало на його чоло, а правою пригортаючи. Мить – і його губи зім’яли мої, обпалюючи палкими поцілунками.

- Я була така перестрашена, коли той лорд… - почала я, та тверда чоловіча долоня владно лягла на мої вуста.

- Більше ніхто й ніколи, чуєш? Ніхто не посміє доторкнутися до тебе, - важко дихаючи, Архан поклав голову на мій живіт, погладив. – Ти тільки моя. Ти мій найбільший скарб, моя душа, напророчена доля.

- Але я б нізащо не побажала належати ще комусь, крім тебе!

Дракон стрімко підвівся, його обличчя з’явилося переді мною, а його чорні очі палали гнівом.

- Але одного разу ти вже порушила клятву, - нагадав він про щось мені невідоме. – І тепер це майже сталося вдруге! А що коли б жрець убив наше дитя?

- Ні, я б цього не допустила, – здригнувшись, я заспокійливо погладила дракона по чолі, ніжно посміхнулась.

- Але як так сталося, що ти і це лорд… вже вдруге?

- Клянуся, я була під дією отрути, якою обпоїла мене мачуха, коли обрала цього чоловіка та пішла з ним під вінець. А цього разу… Та ти й сам усе знаєш…

 

І все ж таки моє сумління не було чистим – я не хотіла розповідати про послання від лорда Тергурна Шебса, тому що уже збрехала, коли його приховала  та ще й обманом заставила летіти до чарівної галявини. Мабуть, саме тому моя клятва не виглядала цілком щирою, і я вдалася до найнадійнішої зброї усіх жінок –  гірко розплакалася.

- І що мені тепер зробити, аби ти повірив у мою чесність та невинність? – хлюпала я носом, для більшої переконливості згадуючи витівки моєї мачухи. підступність Амріти Орхідеї та бризкаючи слізьми. – Мені й так недобре, так гірко! А ти… Ну що мені зробити, аби ти перестав чіплятися та обвинувачувати?

- Та годі… - примирливо промурмотів дракон, ніжно цілуючи мій живіт.

- Годі? – я ж перебувала на піці звільнення від емоційної напруги, тому не могла спинитись. – Та замість того, аби піклуватися про мене, про наше дитя, ти дозволив своїй колишній коханці вступити у спілку із тим диким лордом та викрасти мене – просто із моєї спальні, із твого палацу, під твоїм носом!!! І тепер… І оце ти так мене кохаєш?

Я увійшла в заключну фазу істерики, від надміру емоцій не стрималася та, розмахнувшись, приклалася долонею до обличчя Архана, аж пішов виляск. Та ще й із моїх пальців зірвалося кілька магічних вогників. Із тихим посвистом вони упали на стіну напроти, повільно сповзаючи по ній блакитнуватим мерехтливих іскропадом.

- Ну годі, кохана, - жагучий поцілунок випив мої несказані слова до решти.

Шовкові простирадла розметалися, та годі було про все те турбуватися, як і про чиюсь присутність. Ніщо не вартувало тих хвилин втіхи.

Якийсь вигадливий шепіт, величезні видовжені тіні на стінах, у відблисках вогню в каміні, та магічні вогники, безладно розбризкані довкола.

- Ти така красива.

- Але… все ж таки це… не я…

- Це ти.

- Насправді цей вогонь…

- Твоє волосся.

- Ще ніхто й ніколи, але…

- Моя імператриця.

Десь за вікнами потужно стогнав вітер, здуваючи на гірських верхів’ях сніг, десь облітали пелюстки квітів та падали на кришталеву поверхню озера, чорні маги-звіздарі сплітали павутину зла, скрушно зітхала зневажена дракониця, а леді Сузанна кохала мого батька… десь хтось шукав роботу та хвилювався про майбутнє. А тут, у затишку розкішної кімнати палав вогонь.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше