Чисте полум'я

Розділ 12. Затишшя перед бурею

Емілія

Переодягатися я пішла у його ванну, бо аж занадто відкрита була його кімната, а ці прозорі стіни взагалі лякали. Відчуття таке, наче ти в скляному кубі. Навіть не розумію, для чого тоді окрема спальня, якщо все і так видно? Хоча, з іншого боку, Даніель тут жив один, йому нічого соромитися. Тіло у нього було як у Спартака — одні кубики та біцепси. А от мені... Мені було незручно... Не буду ж я світити голими сідницями, тим паче сьогодні, як на зло, вдягла стринги, які майже нічого не прикривали. Тож вибір був очевидний. Благо, хоча б ванну креативний дизайнер зробив, як у всіх нормальних людей.

Переодягнувшись в один із презентованих комплектів, я задоволено подивилася в дзеркало. Він і справді був наче на мене пошитий і досить добре підкреслював мої принади. На днях я милувалася своєю зачіскою, зараз — тілом. Ще трохи — і мені здається, що я себе наново полюблю. І на краще... Я вже готова... Ну, майже готова...

Єдине, до чого я ще не звикла і, напевно, це ще не скоро станеться, так це до кольору своїх очей. Саме вони ще й досі нагадують мені про минуле і про те, якою я стала потворою. І хоча в лінзах постійно ходити не надто зручно, та все ж краще, ніж лякати дітей ними навулиці.

Ще раз глянула на себе в дзеркало та перевела погляд на чоловічу футболку, яка висіла на вішалці поруч з рушниками. Точно Даніеля. Я його в ній вже бачила, вчора, здається. Напевно, забув кинути до пралки.

Не могла заборонити собі взяти її до рук. Ось вона — м’яка та еластична, і ним пахне. Вдихнула його п’янкий запах і від інтимності моменту аж зніяковіла, червоною фарбою залилася.

“Куди тебе пре, Еміліє! - безмовно кричала сама на себе. - Не смій навіть думати про нього!” Пригрозила собі, зібралася та вийшла, заздалегідь повісивши футболку на місце.

Коли я вже спускалася, Даніель плавно підняв очі до мене та кивнув схвально. На лиці жоден мускул не здригнувся, а очі світяться — такі привабливі та глибокі. І знову думками караю себе за подібну зухвалість. Наче з глузду з’їхала!

Невже знову починається, як у десятому класі зі Стасом Міщенком? Здається, я ще й досі не відійшла від подібних стосунків, і ніяк не хочеться знову на ті ж граблі ставати, а потім плакати днями і ночами за невз’ємним коханням. А що я хотіла тоді? Сама знала, що з поганими та суворими хлопцями краще не мати ніякого діла. Та, на жаль, недосвідчена дівчинка шістнадцяти років була настільки довірливою та вірила в примарне кохання, що з головою ринула туди, звідки не могла виплисти. Досить! Гіркота тих спогадів і досі відчувається на язиці терпким присмаком. Я навіть з Віталіком почала зустрічатися від того, що він за мною бігав, як навіжений, добиваючись моєї прихильності, а не тому, що він мені подобався чи, не дай Боже, — любила його. А коли він пішов від мене, то я більше страждала від того, що мене кинули, а не від того, що перестали любити.

- Про що думаєш? - Запитала я Даніеля, спокійно переставляючи ноги сходами.

- Про тебе, - коротко та спокійно.

Йой! І нащо я тільки запитувала?! Тепер все тіло струмом б'є від ніяковості, наче футболки не вистачило. Сама напросилися! Тепер тримай, фашисте, гранату!

- Думаю, з чого почнемо наше тренування, - продовжив далі, потираючи потилицю.

Одночасно і видихнула, і напружилася.

Що ми дівчата за народ такий?! Самі собі суперечимо в неузгодженості емоцій! Про тебе думає — погано, не про тебе — ще гірше! Настав час зав’язувати з цими гойдалками та опанувати себе!

- Ти вдома тренувалася трохи? - Запитав господар та цим перебив мій сумбур у голові.

- Було, та тільки трохи, - на руках показала мізер того тренування, - і не досить успішно. Окрім пір'їни, нічого підняти в повітря не змогла. - Соромно, але правда.

- А як тоді мужика частиною стіни вирубила? - Зацікавлено дивився на мене та чекав відповіді.

- Здебільшого, випадковість. - Вже була біля нього. - Й досі не зрозуміла, як це у мене вийшло.

- А я, напевно, здогадуюся... - Замислився Даніель та, піднявшись із дивана, попрямував до виходу. - Почнемо з тенісних м'ячів, а там як вийде.

І ми відправилися у крайній бік ангара, де розташовувалися мішені.

Тепер я зрозуміла, для чого були ті цілі та мішені. Аж ніяк не для стріл чи куль. У них Даніель вчився цілити чим вийде, відточуючи кожен свій рух. Сьогодні це були тенісні м'ячі, але під стіною я побачила силу-силенну різного інвентарю, який можна би було жбурляти на відсіч. Там були невеликі камінці і цегла, дерев'яні палиці та пляшки, м'ячі різного розміру і навіть книжки. Жах! Звичайно, для мене як любительки почитати любовні романи це здавалося вже занадто, проте, як потім пояснив господар, він їх взяв, аби краще відчувати та тренуватися з різною фактурою.

- Чому саме пір'я? - Запитав темноволосий красунчик згодом, аби зрозуміти суть моїх невдач у використанні цієї сили.

- Не знаю, - відповіла я, - можливо, тому що воно легке.

- Ось це і є твоєю найбільшою проблемою. - Видав він зразу свої умовиводи. - Сила думки працює не так. Ти можеш піднімати речі не тому, що вони легкі чи важкі, а тому що ти це можеш.

Я просто стояла мовчки. Мозком я наче розуміла, про що він говорить, та на практиці в мене так не виходило. Даніель побачив моє збентеження і для прикладу почав презентацію своєї сили й умінь.

- Байдуже, що це буде: камінь, пляшки чи книжки, - говорив Даніель та за чергою піднімав у повітря все те, що попередньо озвучував, - вони тобі підкоряються, бо вони — майже частина тебе. Це як керувати своїм тілом. Ти хочеш підняти руку — і вона підіймається. Хочеш її опустити — вона опускається, - продовжував свою, як на мене, неймовірну демонстрацію, плавно піднімаючи та опускаючи руку, а предмети під металевою стіною ангара корилися йому, як божеству. - Все справно працює від того, що ти впевнена в тому, що рука — це частина тебе. Якщо ти повіриш в те, що тенісний м'яч є продовженням твоєї руки — то так і буде. "Іскра" допоможе тобі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше