Чисте полум'я

Розділ 16. Побічні дії супергеройства

Емілія

Я лежала у своєму ліжку і згадувала минулу ніч. Звісно, вчора я вже до самісінького світанку не хотіла спати, як сказав Даніель, і йому не дала. Як для чоловіка він досить непогано готує і виявився насправді гарним та щедрим господарем. Вночі він швидко приготував поїсти — себе нагодував і мені не дав з голоду померти. А я помирала. В процесі цих експериментів зрозуміла, що після того, як витрачаю багато енергії, я стаю неадекватно голодною і потребую чималі порції поживних речовин.

Сидячи за столом на кухні та наминаючи за обидві щоки все, що тільки було перед очима, я мимоволі зрозуміла, що майже звикла до нього. Звичайно, він мене ще бісить своєю манерою керувати та все контролювати, а ще відсутністю нормальних людський емоційних реакцій, які хоча б трохи допомогли б мені дізнатися про нього більше. Я ще до пуття його не знаю, та вже зрозуміла, чому вони з мамою настільки здружилися за такий короткий час. Насправді вони були дуже схожі, відрізняючись лише емоціями. Мама завжди демонстративно виплескувала їх назовні, а Даніель щосили закопував їх усередині. Напевно, він міг би стати для неї тим сином, якого в неї не було, але про якого вона так мріяла.

Якщо чесно, мене останнім часом лякала його поведінка, а точніше, його манери, яких, по суті, раніше не було, а тут бац — і з’явилися. Мурахи від нього по тілу бігають, і в прямому, і в переносному значенні. Чогось здається, що його доброта та шляхетність скоро вилізе мені боком, а я як остання дурепа чекаю цього від нього. З усіх стосунків, які я мала з чоловіками, ці заслуговують звання найнетямущіших, заплутаних та безладних, у яких дідько ногу зломить та не розбереться.

Хоча про що я зараз? Які стосунки?

Між нами взагалі нічого немає, окрім “Прийшов, розгнівав та пішов”.

Хоча б сьогодні розійшлися як нормальні люди, і то ще не вечір. Чого тільки його “До завтра” вартувало. І це людина, в арсеналі якої не існує простих “Добрий день” та “До побачення”. Відчуваю м’яким місцем, що щось назріває.

Капець!

І чого це всі мої думки навколо нього крутяться? Багато честі!

Увімкнула собі на телефоні фільм, аби увагу перемкнути, і зрозуміла, що ні фільм, ні будь-що інше не зможе його з голови витягти. Напевно, треба повертатися на роботу, до шефа, він би швидко з мене цей дур вибив.

Так. Я й забула, як за простими людьми звикла, за роботою. Забула, як круто бігти додому після повного робочого дня. Забула, як це — бути нормальною.

На годиннику була сімнадцята дванадцять, а в двері постукали, перебили мій драматичний монолог. Перед тим як відчинити, подивилася у дверне вічко. За дверима стояв Даніель.

Що за людина?! Ні в думках, ні в реальності від нього не сховаєшся!

Наврочила.

Приперся навіть раніше, ніж обіцяв. Невже так скучив? Чи щось придумав? Чи просто жити не дає? Не встигла навіть відпочити від нього та думки почистити. Відчинила. Зайшов у двері і з порогу скомандував:

- Розказуй, - пройшов по коридору до кухні, наче в себе вдома, а я за ним по п’ятах, як ручний песик.

Злить.

- Про що? - Не розуміла взагалі.

- Про шрамастого, і яким чином йому дорогу перебігла, - повернувся до мене та сів на диванчик.

Все всередині мене різко похололо, серце наче зупинилося, а в голові десятки думок бджолиними роями розлетілися у всі боки. Я ж йому нічого не говорила, про особливі прикмети і навіть не описувала, вже, певно, нашого спільного знайомого. Страшно відразу стало від того, що їхнє знайомство могло взагалі відбутися. Хто кого знайшов? Про що говорили? До чого дійшли і чи всі цілі? Радувало те, що Даніель стояв навпроти цілим та неушкодженим, але тепер з’явилося питання, що він зробив із Капканом?

- Ну, слухаю, - простимулював зайвий раз, аби почути відповідь, і я, як на духу, розказала всі деталі того дня.

- Він стежив сьогодні за тобою, - промовив Даніель, після того як я закінчила свою розповідь.

- Що?! - Не на жарт злякалася.

- Так, ошивався біля твого будинку і був дуже щасливий, що тебе знайшов.

Я від страху взялася за голову, бо різко згадала його слова та тваринний погляд, яким він мене нагородив у той день. Це була надто жорстока та хвора людина, яка, як я думала, залишилася далеко позаду.

- Щось не так, - вголос проговорив свої думки Даніель, нервово постукуючи пальцями по столу. В голові у нього щось не складалося. - Якщо він не бачив, як ти запустила шмат стіни, то чого він був такий впевнений, що в тебе є сили? Може, подружка розляпала?

Це його припущення для мене стало кувалдою, якою різко вдарили по голові та одночасно вибили землю з-під ніг. Аби я не була такою білою, то вже б однозначно побіліла від однієї думки, як той монстр знущається над Юлею. Я ще вчора обіцяла їй зателефонувати, та так і не зробила цього. Навіть не хочу уявляти, що могло статися за цю добу, адже я не чула від неї зовсім нічого за цей час. Руки затряслися, і я швидко побігла в кімнату за телефоном. Тремтячими пальцями набрала подругу, очікуючи найстрашнішого, але коли та в доброму гуморі взяла слухавку, я моментально видихнула та присіла на ліжко, бо разом з тим видихом пішли й усі мої сили. Зараз я була щаслива, бо розуміла, що після розмови з тим демоном Юля б точно так весело не щебетала. Від серця відразу відлягло.

- Алло, ти передумала? - Лепетала вона. - Летиш зі мною до Шрі-Ланки?

- Привіт.

Мій голос був як з того світу, бо саме так я себе й відчувала. Десь посередині між небом та Землею — ще не надто мертва, щоб піти навіки, і не надто жива, аби залишитися. Тремор у руках не минав, а в роті стало сухо.

- Щось сталося? - Її голос теж різко змінився.

- Поки що нічого, - відповіла я подрузі, - але ти летиш однозначно!

Скомандувала і зрозуміла, що вже своїми манерами стала схожа на Даніеля. Ось тобі. З ким поведешся...

- Ти про що, Ліє?

- Юлю, послухай мене, будь ласка, - тепер тон моєї розмови був більш мені притаманний. - Тобі треба на деякий час сховатися.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше