Чисте полум'я

Розділ 29. "Пташка" в шоці

Юля

Відкрила очі і була наче в тумані. Старалася піймати силуети та сконцентруватися, але різкість навести не відразу виходило. Голова гуділа і біль пронизував усе тіло з епіцентром на потилиці.

Повільно підняла руку, доторкнувшись до забою, і відчула, як шкіра на потилиці піднялася як опара, ще й пекла, ніби натерта каєнським перцем, і пульсувала від цієї пожежі. Що там потилиця — там хоч пульсувало, а от тіло як вата — лежало та не хотіло ворухнутися зайвий раз.

Зразу згадала бабусиного сусіда Вовку, який з дитинства до інвалідного візочка був прикутий. Колись мені, дурепі, хотілося зрозуміти, як це — не мати повного контролю над своїм тілом, коли мозком хочеш, а не виходить.

Невже наврочила?!

Побий мене грім! Хоча ні! Колись мене все-таки мій язик зі світу Божого забере. Казанок і так не варив, тріщав по швах та розколювався на декілька частинок. Тільки грому якраз і бракувало для більшого ефекту.

Так от, Вовка мені добре з дитинства запам’ятався тим, що міг посміхатися, як ніхто у світі, та тим, що слину пускав постійно й безконтрольно, і навіть це ніяким чином не затьмарювало його щирої та життєрадісної усмішки, від якої серце раділо.

Невже і в мене теж слина зараз тече?

Зробила якісь незрозумілі дії в надії зібрати ту слину та ковтнути швиденько, але зрозуміла, що в роті не те, що слини немає, там — Сахара: суха, пуста, пекуча та колюча.

Все. Протерла очі і від шоку шарахнулась.

Матір моя — жінка! Що ж це таке коїться!

Від жаху та того, що побачила перед собою, схопилася за серце та завмерла. За декілька метрів від того дивана, на якому я валялася, наче той кусень м’яса, на незрозумілих штативах висіла, непритомна й підвішена за обидві руки, моя найкраща подруга, розп’ята як Ісус на Голгофі, тільки на колінах, а навпроти неї, ніби віддзеркалення, на такому ж штативі висів невідомий хлопець.

Хто він такий? Гарнюній на вигляд. Побитий, правда, трохи, понівечений, кров’ю залитий, але це його навіть прикрашає. Сексуальний такий, аж слина повернулася на потрібне місце.

Облизалася.

О, ні-ні-ні! Мозку, ти куди поплив! Лія прикута до штатива! Твоя подруга! Включайся! Де ми?! Що ми тут робимо?! Що, в дідька, коїться навколо?!

Схопила себе за голову і почала потроху згадувати моменти сьогоднішнього дня: прокинулася, прийняла душ, попила кави та лягла подивитися серіал у тій кімнаті, яку мені Віка виділила на декілька днів до відльоту на відпочинок. Стук у двері. Залітають невідомі і всі як на підбір: високі, накачані і в синіх костюмах та в краватках — інкубаторці хрінові! Загребли в оберемок та на кухню потягли до великого боса на співбесіду.

О Боже! О Боже!

Руки почали нервово труситися від згадки тварюки, яку сьогодні вперше в житті побачила. Всесвітнє зло у шкурі красеня. І як такого ще ноги носять! Десять разів прокляла його у своїй голові і не тільки, а йому пофіг. Таким чортам прокляття — що колискова на ніч. Хоча він аж ніяк не чорт, а сущий Диявол! Як згадала його пекельні очі, коли він мене за шию схопив та через вікно ледь не викинув — сльози автоматично на очах проявилися, а серце почало відбивати гучний такт, не годне піймати свій звичний ритм. Шкіра покрилася інеєм та побіліла водночас.

Вмить до мене дійшло, що Лія зараз тут через мене, бо бездушний гад знайшов спершу мене і, шантажуючи, заманив мою подругу в своє пекельне лігво. Гад! Який же він гад! Щоб його чорти побрали! Хоча всі чорти під його дудку танцюють, виконуючи всі забаганки із задоволенням. Перевірено на собі. Приємно було споглядати, як ті самі чорти по ребрах отримували від палкого красеня...

О, що це? Каша в голові все одно до незнайомця знову повернула, наче він — ключова персона у загадці.

Хто ж ти такий, красунчику? Дивилася на тебе, коли ти тих козлів направо та наліво косив, і від захвату слиною давилася. Аби могла — облизала б із ніг до голови і більше ніж впевнена, що здуріла б від насолоди. Ти — наче найкраще, що можна було взяти в голлівудських красенів Зака Ефрона та Єна Сомерголдера, приправлений вміннями Джейсона Стейтема. А це палюча суміш. Я палала і була впевнена, що Лія також.

Лія? Лія — зараза! Ти ж його знаєш! Точно знаєш! Перед відключкою захищала хлопця, як свого!

Хлопець? Хлопець!

Щоб тебе, Юліє, ти — геній! Це, напевно, Даніель... Все сходиться! Лице янгола, а тіло Спартака. Дай Боже здоров’я Світлані Іванівні за вдалий опис, аби не вона, я б точно не докумекала.

Ох і Лія! Ох же засранка! Скільки знаю її, все кліщами витягувати доводилося, і зараз туди ж. Ну невже так складно було розказати про нього, аби я пораділа разом з нею. Ще й приховувала, що у нього подібні сили є. Що він не тільки янгол, Спартак, а ще й Супермен без трико та плаща. Пощастило Лії — три в одному!

Ну вже! Подруга називається!

Наче трохи склала головоломку за декілька хвилин, поки отямлювалася. Тепер відчуття стали на місце та гостро відчувалися, ніби уся периферія була перенапружена та іскрила з усіх боків, латаючись та відновлюючись поступово. Я навіть рвонула з дивана до своєї подруги, та тільки те й змогла, що стартонути і знову звалитися на попереднє місце, бо так само різко була схоплена за плече та повернена у вже відоме положення. Від такого і так вже контужені мізки почали коливатися в коробці, як желе, наново накриваючи спазмованим болем.

- С-с-с... - Тільки й могла, що засичати від того болю, перевантажуючи налаштування зорової та слухової уваги й концентрації.

- Ти ж не хочеш так само повиснути, як твоя подруга? - Запитав мене до біса знайомий та до гробової дошки холодний голос.

Повернула голову і втиснулася в шкіряну оббивку дивана від страху, бо там, збоку від себе, побачила демона з крові та плоті, що дивився на мене своїми пекельними очима та наче зжирав ізсередини.

Цікаво, довго він так витріщався? І не вилізло?

- А якщо хочу? - Ляпнула, як завжди, в своєму репертуарі не подумавши, і пошкодувала зразу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше