Читач долі

Гостя пані Марія

Я сиджу на ліжку, обхопивши обличчя руками. Нестримно пульсує ліва скроня. На душі тривожно.

- Це ж тільки ра-а-анок, - тягну останнє слово та встаю. Вже не засну. Треба рухатись, пити воду, робити вправи.

Підходжу до столу. Затримуюсь на декілька хвилин, дивлюсь начерки та намальовані сузір’я, і мені стає хороше. Вчора вночі було ясне небо і я його читав.

Треба одягнутися, через годину в мене відвідувачка. Багата пані Марія, моя покровителька, яка знає, що по сузір’ях я можу віщувати. Її цікавить доля дітей та онуків. Вона щедро насипле мені золоті монети, уважно вислухає те, що я намагатимусь їй пояснити, але повірить тільки в те, що здатна прийняти сама.

Я дивлюсь на свої руки. На середньому пальці правої – мозоль та розтерте чорнило. Занурюю їх по лікоть у баддю з холодною водою, хлюпаю собі у лице. Поснідаю пізніше.

Починають пригадуватися сни. Кожен момент їх фіксую, підходячи до столу, вмочуючи перо в чорнило та повільно виводячи каліграфічним почерком на листку уривки. Малюнки та слова. Вони допоможуть мені прочитати майбутнє моїх відвідувачів. Дивлюсь на власно створений календар цього року: повний місяць через тиждень. Мої нестерпні почнуться дні. Буду лежати в темній кімнаті з перемотаною ганчір’ям головою та чекати, коли мине біль.

У двері стукають.

- Юрію, ви вдома? - лунає дзвінкий жіночий голос, і я виходжу в передпокій.

- Доброго дня, пані! Проходьте у вітальню. Зараз Катерина принесе чай та свіжі булочки.

- У булочках нема потреби, я принесла вам «французькі цукерки». Мені їх надіслала сестра. Став сюди кошика, - звертається багата пані Марія до своєї служниці. - Почекай мене у передпокої, тільки візьми плащ, - продовжує вона та кидає в руки служниці верхній одяг. Потім дістає із кошика блакитну коробочку, обшиту білим мереживом, та протягує її мені. Тонка робота.

Входить Катерина з тацею та розставляє на столі чашки. Через мить приносить чайник, в якому за моїм рецептом запарені трави: іван-чай, меліса, ромашка, листя суниць та вишні.

- Я взяла пляшку вина, - весело каже Марія.

- Тепер ранок тільки, - мляво заперечую, але розумію, що для цієї жінки моє зауваження марне.

- То й що? Це чудовий білий мускат. П’ється, як вода, зроблений із винограду, а смак, як у яблуневого соку із власного саду. Приємна та заспокійлива післядія. До речі, його треба закушувати апельсинами та морською рибою. Що у вас на сніданок?

Потискаю плечима. Такі справи проходять повз мене. Чистотою в будинку, закупками на ринку, приготуванням їжі займається Катерина. Вона ж обходить мене, коли я хворію. Єдиний свідок моїх жахливих мігреней. Саме вона розтирає мої крижані руки і ступні та виносить блювоту.

- Катерино! - кличу.

Заходить моя служниця. Вона висока, майже з мене ростом. Чорне, як смола, волосся зібрано та скручене на потилиці. Руки грубі, червоні пальці товсті. Очі сині, пронизливі. Катерина повна протилежність благородній Марії. Та тонка, із видовженим обличчям, білява й бліда. Але в обох жінках відчувається залізна воля, обидві користуються вродженою хитрістю. Катерина – для власного виживання, Марія – задля виживання її нащадків.

- Чи є в нас апельсини? - питаю м’яко, бо впевнений, що нема. Ми їх не їмо.

Катерина швидко відповідає: «Пане, є пиріг із капустою, ягня у сливовій підливі, витриманий сир, мед та горіхи».

Марія кривить губи, киває і більше не звертає на неї увагу. На мене ж вона дивиться проникливо карими очима, і коли її повіки починають тремтіти, ніби крила метелика, я ніяковію. 

Найбільше мені подобається читати небо для усіх. Через тринадцять днів затемнення сонця. Цікаво, як це вплине на настрій усіх людей планети, коли воно відбудеться. Будуть вони журитися чи ходити роздратовані? Як зреагують люди, коли потім сонце увійде в сузір’я Скорпіона? Чи дійсно втратять спокій чи, всупереч старим трактатам, порозуміються та відчують себе більш комфортно? Читати небо вночі й засинати без сновидінь а, наступного дня, виходити на прогулянку та спостерігати за людьми, є наразі моїми, пов’язаними між собою, найулюбленішими заняттями.

А ось сновидіти[1] а потім вибудовувати на папері доленосні мапи окремих людей мені не дуже подобається. По-перше, є безліч «білих плям». Наприклад, ніхто, навіть самі матері, не знають до хвилини час народження власних дітей. Також потрібні довжина та широта місця народження. А ще на долю малюка впливають усі ті, хто присутній при пологах. Навіть погода має значення.

Ще я не люблю такі замовлення, тому що долі часто нещасливі. І мені не хочеться раніше часу повідомляти про нещастя чи смерть.

Хоча, за моїми спостереженням, людей вони не так сильно лякають. Мабуть, десь у глибині душі вони не вірять в те, що можуть померти, а будь-яку хворобу сподіваються вилікувати за допомогою соляних компресів.

Найбільше люди лякаються розлучення або банкрутства. Радіють же весіллю доньки та багатству сина.

 У Марії три доньки й один син, у якому вона душі не чує. Ще двійко онуків. Саме для  них вона прийшла сьогодні малювати мапи.

 

[1] Спеціально навіювати собі сни й засинати з питанням, на який уві сні має прийти відповідь. (Авт.)




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше