Читач долі

Старша донька Анна

- Добра пані, якщо ваша ласка, почнемо, - кажу та розстилаю на столі посеред кімнати мапу зоряного неба, на якій відмічено головні сузір’я.

- Чи були у вас до, після чи між народженням дітей викидні або мертворождені? - питаю та уважно дивлюсь в обличчя. Вкрай важливо вшанувати пам'ять кожної душі молитвою та мовчанням. Жінки приховують такі речи досить ретельно. Марія безтурботна, відповідає легко, тому це правда.

- Ні, викиднів не було, переривання вагітності не було. Нічого такого я не робила, до відьом не ходила. Тому що гріх вбивати дитину, яку Бог на землю послав.

Я киваю головою і перед моїми очима стає образ двадцятип’ятирічної вагітної жінки, яка не витримавши тягаря сьомої вагітності кидається в ополонку. Сон то був, марення чи уява навіть не скажу.

- Пані, Маріє, по даті народження бачу, що ви старша свого чоловіка на декілька днів. Бажаєте дізнатися насамперед свою долю? - підіймаю на неї очі та бачу, як жінка заперечує головою.

- Ні, тільки діти. Діти та онуки, звісно. Може, дасть Бог, доживу до правнуків.

Я знаю, що не доживе. Коли людина мені цікава я трохи підглядаю її долю. Ось вчора почав вибудовувати лінію Маріїного життя. Побачив, що переривається якось швидко та незграбно в 54 роки, перестав дивитися. Відчув себе злодієм, який відкрив двері та підгледів щось найпотаємніше, а крізь ті двері проник відміряний їй час. Проник і зник. 

- Ви народились першою, - намагаюсь заперечувати. - Ваша доля накладає відбиток на життя ваших дітей.

- Чи розумієте ви серце матері? - питає вона. - Я не витримаю! Мені необхідно дізнатися про них якомога швидше!

- Старша донька, - кажу, - тоді буде першою. Відмов не приймаю, ідемо по черзі.

Марія зітхає, вона б тут і зараз розпитала про улюбленця Анатолія. Але я мовчу, і її цікавість бере верх.

- Гаразд! - вистрілює вона згодою й потирає руки.

Я схиляюся над мапою зоряного неба, будую координати народження, лінію життя, лінію кохання, лінію багатства. Три основні лінії, із яких складається людська доля. Тепер я їх з’єдную та відмічаю основні повороти долі.

Анні, старшій дочці Марії, двадцять шість років. Вона заміжня, але, за словами матері, нещаслива у стосунках. Чоловік її, князь, дуже полюбляє коней. Він купив кілька гектарів землі та побудував конюшні. Почав розводити чистокровних рисаків, чорних, як ніч, із норовом, як у демона з пекла. Тепер із-за кордону до нього приїздять за приплодом. Подружжя не бідує. Анна ж у всьому допомагає чоловіку. Подейкують, що вона не гидує навіть прибирати в стайні. Дітей немає.   

 - Доля Анни в першій половині життя спокійна. Тут усе буденне. Навіть весілля – це давно запланована подія, нема між ними ні кохання, ні пристрасті.

- Так, це шлюб за домовленістю. Мій чоловік хотів породичатися зі своїм давнім приятелем. Наших первістків ми пообіцяли одружити.

Я продовжую. 

- Народилась вона в сузір’ї Тельця. Характер має бути лагідний, але наполегливий. 

- Та вона вперта, як віслюк! - схоплюється на ноги Марія, - Я повторюю їй по триста разів одне й те саме, а вона все одно заперечує мені! Хоч і розуміє, що я маю рацію!

Жінка робить кілька кроків, щоб подивитьсь у вікно, потім дістає з рукава хустинку та витирає скроні. По кімнаті пливе аромат рози.

- Ця квітка мене заспокоює, - каже вона, підходить до дверей та гукає: - Вина та мармеладу!

До кімнати заходить Катерина, у її руках таця з наїдками та два келихи, у відерці з льодом відкоркована пляшка білого вина. Катерина дивно дивиться на Марію та мовчки, із поклоном, виходить з кімнати.

- Чи буде нарешті дитина в мої доньки? Це ж прокляття не мати дітей у такому віці! Я народила вже трьох, коли мені було двадцять чотири! - запитує трохи нервово добра пані та чекає, коли я наллю їй вина.

- Дитина буде. Пізня, - кажу й замовкаю. Мовчу про те, що пологи будуть важкими, а потім довга та виснажлива хвороба в матері. Мовчу про те, що дитина буде не від князя, і він дізнається про це. Згадую сон. Кремезний чоловік намотує на руку косу, підтягує до себе жінку по підлозі та гамселить щосили по грудях ногою.

- Нарешті! Щастя й лад запанують в їх сім’ї, коли з’явиться маленький. Чи маленька, мені байдуже.

Я знаю, що не байдуже. Містом давно повзуть чутки, що князь може залишитися без спадкоємця. Колись прекрасні відносини чоловіка Марії із другом дитинства перетворились на ледь прикриту ворожнечу. Подейкують про розлучення, монастир для Анни та новий шлюб для князя. Я впевнений, що саме монастир для старшої доньки Марії був би найкращим завершенням земного життя. Вона б знайшла спокій у Богові.

- Що ця крапка означає? - питає Марія й тицяє пальцем у мапу.

- Анну чекає переїзд у інший дім, - кажу і знову замовкаю. Мовчу про те, що князь переселить її з байстрюком на край сусіднього села. До хлопця поставить доглядача та забезпечить його всім необхідним. Анна знову одружиться, але невдовзі помре.

- Цікаво, куди вони подадуться? Напевно, за кордон. Я б хотіла, Юрію, щоб вона переїхала ближче до моря, де тепліше. Тоді я зможу приїздити до них, і ми будемо гуляти берегом та дихати солоним повітрям… Дитина буде здорова? – зупиняється й питає мене.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше