Чого варта мрія?

Частина 4. #початок

Увечері Катя виснажилась. Зйомка з похмілля не вдалась. Вона була занадто мертва, щоб зосередитись на кадрі. Телефонувала Маруся.

  • Катруся, ти що здуріла? Так не можна. Ти розумієш, наскільки це непрофесійно? Я домовляюсь з #справжніми_обличчями, а ти хоч знаєш, хто вони. З таким підходом не те, що на виставку, до тебе взагалі ніхто не прийде. Олена Павлівна говорила, що ти була з перегаром і щось неясно бурмотіла. Де ти взагалі вночі вешталась, у тебе ж наче була зустріч студентства до 21-22?
  • З Дмитром. Я не знаю, що зі мною. У нього інша. Він мене так кохав, а я… Як я могла бути таким цинічним стервом? Як?
  • Ееее, - на іншому кінці проводу була пауза. - А хто такий Дмитро?
  • Колишній друг з універу. Я так хочу з ним поговорити, чесно, відкрито, вибачитись.
  • Напиши йому. Він же у тебе є в друзях на Фейсбуці?
  • Ні.
  • Так, знайди. Боже-боже, всі є в соцмережах. А що з тобою коїться я не розумію, у тебе наче була мрія – виставка. Тут з’явився колишній друг, який тебе кохав і він тобі був, як #до_сраки_карі_очі. А тепер… Драма. Сонечко, зрозумій, що хочеш від життя, і не метушись, бо залишишся ні з чим. Пух.
  • Може, зустрінемось?...
  • Давай завтра кави вип’ємо. А то у мене сьогодні довгий день ретуші. Треба зробити краль солодшими. Бувай. Не сумуй!

Катя впала на ліжко і згадала, що востаннє їла вчора, а вже вечір. План: замовити піцу та спати. Втомлена. Хотілось просто розслабитись, дивитись старий фільм, їсти піцу та відволіктись. Все добре. Так сьогодні вона і зробила.

 

Ранок був добрим. Пташки співали по-особливому, сонце світило по-весняному та ароматна кава пахла корицею. Щаслива. Гарний день. У двері постукали.

  • Хто там?
  • Доставка квітів.
  • Від кого?
  • Моя справа доставити квіти. Розпишіться тут.
  • Дякую.
  • Гарного дня.

Катя дивилась на величезний букет білих орхідей з ромашками і не могла втямити від кого. Випала записка «Моїй прекрасній квітці». Хто квітка? Дивно. Допивши свою каву, вона передивилась наявний фотоматеріал і зрозуміла, що більше за все на світі хотіла б знімати дітей і сім’ї. Що немає в рекламі та світі моди того тепла, тільки ейфорія, яка вже їй не потрібна. Вона хотіла ніжності.

Вдягнувши улюблені джинси та футболку з котиками, помчала у центр на каву до Марусі. Постійно їздити на таксі тепер вона дозволити собі не могла, а з Борщагівки за півгодини не доїдеш. Ніяк не могла звикнути. З Ромою вони жили на Печерську. Запізнилась на 20 хвилин. #вибач_Марусе

  • Рідненька, привіт. Перепрошую, я ж тепер їду цілу вічність. Дай, я тебе обійму. Капучино, будь ласка, - звернулась до офіціанта.
  • Що з тобою? Ти світишся! Дмитро тобі все-таки перетелефонував… Розкажи про нього детальніше.
  • Ой, ні, який Дмитро. Я свого часу була такою цинічною стервою, навіщо така йому треба. Він покрасувався, показав, який став і пішов. У нього і дівчина є. Мабуть, #швабра. Яке до мене, міс булочки, діло. До речі, давай по булочці, га?
  • Ну давай.
  • Які у тебе новини?
  • Роботи багато. Вчора була неймовірна зйомка, але трохи дівкам треба було покращити форми, над чим я всю ніч і працювала. Спати хочу. На майданчику знову працювала з Сашком. Він працює на твоїй старій роботі. Такий добрий, розумний, трохи зухвалий. Щось у ньому є.
  • Ого… Марусе, таких слів від тебе про чоловіків не чула років з… Ніколи.
  • Отож. Часи змінюються. А в тебе як на особистому фронті?
  • Не знаю… Хтось надіслав квіти з підписом «Моїй прекрасній квітці». Хотіла б я знати, хто.
  • Які варіанти?
  • #поняття_не_маю.
  • Як виставка?
  • У процесі. Але треба рухатись активніше. Знаєш, я вже 3 тижні знімаю, ти була моїм першим #справжнім обличчям. Знімки шикарні. Але… Я це роблю безкоштовно, щоб було у моєму форматі, як я хочу і як я бачу. Знаєш, з грошима стало туго. Коли звільнилась з «Маrel», я все порахувала. Десь 20 тисяч за галерею, 10 – на рекламу, 30 – на 4 місяці за квартиру і комунальні, 15 – на життя. Я намагаюсь менше витрачати, але жити на заощадження важко. Бо розумію, що більше нема. З батьками у нас натягнуто, ти ж знаєш, там я не зможу взяти. А якщо кину свою мрію зараз, то більше я не спробую. Це сміливість на один раз.
  • Все добре, дурненька. Якщо що, в тебе є я. Дозволь дати тобі пораду. Не думай зараз про гроші. Зроби виставку, а там вирішиш за обставинами. У тебе є мрія, втілюй її, а все інше буде потім. Їж одну гречку, менше витрачай у кафе, згадай про громадський транспорт. Не плануй на потім. #живи_зараз. Може, і кохання зустрінеш…
  • Ні. Після Ромки не хочу. У мене є творчість. Хоча квіти хтось шле і то добре. #без_підписів

 

Катя повернулась додому. Їй стало спокійно. Мрія. Вже так близько. Фотографії... Скільки вони говорять про людей… З рідною дзеркалкою Canon EOS 6D вона бачила крізь кадр. Звичайно, це не ті робочі камери екстракласу, з якими вона працювала у «Маrel», але своя. Своє завжди рідніше.

Обравши ті, найкращі кадри, почала ретушувати вихідні RAW файли. У лайтрумі вона покращувала кольори, а емоції – не треба було. Посмішка дитини. Легкість жінки. Безпосередність закоханості. Ніжність мами. #щирість_кадру

До кінця дня Катя обробляла фотографії і закінчивши далеко за північ, вона подумала про Дмитра. Позавчора він перевернув її світ і зник.

  • Може, послухати Маруську, хоч знайду його на Фейсбуці, - сказала про себе.

Перша ночі. Дівчина почала листати стрічку новин, у всіх все добре, хтось кудись ходить, з кимось зустрічається, одружуються, заводять котів, собак, дітей… Пошук: Дмитро Соколенко.

  • О, мій перший. Так-так…І що у нас тут. Відкриття ресторану, поради від власника мережі, день народження племінниці… А де про особисте? Приховує… – розмовляла сама з собою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше