Частина 6. # яскраво_ світить_сонце

Тепер вони засинали та прокидались разом. Особисте життя подруги також влаштувалось. Маруся з папугою Жоржиком переїхала до Сашка: дівчата стали сусідками. Життя зацвіло всіма барвами весни.

Відкрила блокнот. Посміхнулась. Сезон щастя розпочато. #календар_свят

1. 21 квітня - моє 30-річчя.
2. 18-20 травня – виставка «Справжні люди. Некомерційні емоції».
3. 16 червня – весілля у «Home Place».

Вона світилась від того, що це відбувалось з нею. Дні набували нових відтінків та яскравих кольорів.

Цей ювілей був особливим. Подружжя вирішило не чекати весілля – знайомство з батьками вписалось у рамки дня народження. Тільки родина. Тихе сімейне свято. Порозуміння та гармонія. Все, як має бути. Вечір, про який вона мріяла, в улюбленому ресторані на Подолі. Тепле та затишне знайомство з офіційним початком.

• Мамо, це моя дружина Катя.
• Анна Василівна, мама.
• Захар Олексійович, тато Дмитра.
• Дуже приємно. Тато, це мій чоловік Дмитро.
• Олег Сергійович, тато Каті. Це моя дружина Ольга Петрівна, мама.
• Як же офіційно, - засміявся Захар Олексійович. Давайте просто Захар і Аня. Ми ж тепер рідня, хоч і спонтанно.
• Олег і Оля. Давайте шампанського за знайомство. От якого зятя нам виростили, - посміхнувся тато Каті.

Контакт є. Видихнули. Квіти та посмішки. Дмитро подарував великого та пухнастого рудого кота, трошки схожого на себе. У Каті загорілись очі.

• Коханий, дякую. Тепер ми відповідальні не тільки за один одного, але й нього. Як назвемо?
• Це вже ти вирішуй…
• Значить, його звуть Сонце. Він такий же яскравий.
• Мамо, правда схожий на сонце? – проникливо запитала Катя.
• Ще б пак, доню. Тебе всі привітали від кого очікувала?
• Соцмережі переповнені. Завтра напишу кожному по персональному «дякую».
• А дзвінки?
• Маруся телефонувала. Ти ж знаєш, у наш час уже якось більше через месенджери…
• Жах, куди котиться це покоління, - з іронією сказала мама.
• Це ви влучно підмітили, - підтримав сваху тато Дмитра.

У той вечір три сім’ї стали ближчі. Батьки та діти. Ніщо в житті не замінить тепло великого родинного вогнища. #сім’я_найважливіше

Ранок був добрим. Після довгих років глибинних пошуків і високих прагнень майбутнього вона навчилась просто жити тут і зараз, простіше та легше. Перевірила пошту. Надійшов лист від Олесі.

• Дякую, коханий, що допоміг здійснити мою мрію, - прошепотіла про себе.
• Ти крутий досвідчений фотограф. У тебе ж досвіду років 8-9, так?
• Так. Але справа ж не у цифрах, а в навичках і таланті.
• Кохана, з цим у тебе точно все добре. Я бачив твої знімки: шедеврально.
• Таки шедеврально, - іронічно посміхнулась Катя.

У листі Олеся детально описала, які інструменти використовує, щоб digital-світ був у курсі виставки. Пани та пані покоління X, Y та Z, які хоч інколи дивляться афіші Києва на каналах Телеграм або у статтях типу «куди піти цього тижня», вже були в курсі виставки. «Міленіалка» Катя була задоволена. #рухаємось_у_напрямі_мрії

Виставка наближалась. 16 травня Катя з Дмитром завезли в галерею всі фотографії з підписами та доплатили до повної суми. Напередодні на фасаді Олеся вже повісила плакат до виставки.

• Дімо, сфоткай. Я в Інстаграм закину. Хай люди знають.
• Як скажеш. Куди ж без Інстраграму, - розсміявся Дмитро. - Ти хоч на нашому весіллі будеш офлайн?
• Звичайно, коханий. Я ж не раба Цукерберга, а твоя дружина.
• Це радує. #хух.

Підійшов Олежик. Познайомились. Посміялись. Надихнулись.

• Дмитре, а ви дуже фотогенічний. Ваші знімки з Карпат неймовірні.
• Що? – він повернувся до Каті.
• Вдома розкажу. Не злись.
• Попереджувати треба.

Катя подивилась на нього, як найніжніша киця, та вже не треба було пояснень. Він був готовий дозволити їй більше.

• Додому?
• Так.
• Дякуємо, Олеже, - з посмішкою сказало подружжя. До п’ятниці.
• До скорої зустрічі. Маю надію, що ми будемо тут не одні.
• Не лякай, - стрепенулась Катя.
• Я жартую. Все буде добре. Радий був знайомству, Дмитре. Ваша дружина дуже талановита.
• Дякую. Я знаю.

Два дні пройшли швидко. Виставка «Справжні люди. Некомерційні емоції» Катерини Соколенко. Початок. Дмитро тримав її за руку, як у наступні два дні. Прийшли всі колишні колеги, просто люди, знайомі та незнайомі. Назва підкреслювала суть: на фотографіях закарбовані некомерційні емоції справжніх людей. Вона відчувала дитячий захват, неймовірну цінність себе та спокійну впевненість. Катя здійснила свою мрію, вона більше нічого та нікого не боялась. У глибині її очей з’явився блиск сонця, який освітись усе найкраще та обпались те, що не потрібно. Їй хотілось літати. Тепер вона знала, що здатна на більше. #цілісність

Вона побачила Рому. Дівчина відчула досі невідому їй емоцію - байдужість. Протилежне любові та ненависті - це нічого. У байдужості немає жодного емоційного забарвлення: ні злості, ні ненависті, ні вдячності за досвід. Навіть, питання "чому?" стало неактуальне. Бо байдуже. Він привітав із виставкою. І все. Вона відійшла та написала у нотатник думки:

«Мені тепер однаково, байдуже,

Що було, є чи буде з нами, друже,

Бо королева, проста, легка, вільна,

Смілива, впевнена, самодостатня й сильна.

Я прощаюсь, бо свобода, знаєш,