Розділ сьомий

  Ярослав вже майже під’їхав до відділку, коли йому зателефонував Коростецький:

- Що там з професором?

- Не більше ніж пара байок. Про секти він мало що хотів розповідати.

- Ясно. Давай хутко тоді до нас у відділок. На кордоні затримали Світлану Кравець. Зараз її доставлять сюди. 

---

   Темноволоса дівчина із стомленим виглядом сиділа в кімнаті для допитів, коли туди увійшов Ярослав.

- Світлана Кравець? - розпочав він.

- Так, - кивнула головою у відповідь.

- Вас було затримано на кордоні з Польщею. Ви хотіли втекти з країни?

- Не зовсім з країни. Я просто хотіла втекти, так як більш ніж переконана, що моєму життю тут загрожує небезпека і за мною стежать.

- Хто?

- Катя Антонюк.

- Чому ви так думаєте?

- Я знаю її таємницю.

- І в чому вона полягає?

  Світлана вказала на пачку цигарок і спитала:

- Можна запалити?

- Так, звичайно.

  Зробивши пару затяжок вона розпочала:

- Нас троє: я, Катя і Аня, були знайомими ще з першого курсу. Не зрозумійте неправильно, але ми всі зі своїми проблемами, та Катя в тому плані відзначалася. 

- Чим?

- Вона - дочка мільйонера. Їй постійно було цікаво “лізти на рожен”, ходити по лезу бритви. Вона завжди була ініціатором якихось пригод “на наші задниці”, так сказати.

- Ви в буквальному розумінні? - посміхнувся детектив.

- Хлопців вона також перебирала як носові хустинки. Тільки за перший курс вона зробила два аборти. 

- Ого, веселе у вас там було життя.

- Все було більш-менш нормально до того часу поки вона не познайомилася з Марселем. 

- Хто такий Марсель?

- Старший такий, сивоголовий чоловік. Катя називала його при всіх “дядьком”. Вони переспали пару разів на якихось закритих вечірках, так і познайомилися. Проте найгіршим було те, що Марсель мав досить нестандартне захоплення. 

- Яке?

- Окультизм, диявольщина, все таке. 

- Ясно і що було далі?

- Далі він прийшов одного дня і заявив, що в нього для нас сюрприз, але для того щоб все відбулося, потрібна чималенька сума. Катю це ніколи не зупиняло…

- І що він запропонував?

- Він показав нам закритий аукціон різних крадених речей. Одним із лотів там був чокер нефіліма.

- Ви йому повірили?

- Його розповіді про найпривабливішого ангела настільки зацікавили Катю, що вона майже не сумнівалася. Тим більше, до того часу вона вже не могла мати дітей. 

- Що було далі?

- Далі ми придбали ту прикрасу з аукціону і зустрілися всі в її будинку. Ми довго жартували, але мені з самого початку не подобалася та ідея. Катя завжди була хорошим маніпулятором, а тому вона знайшла спосіб заставити Аню одягнути чокер опівночі. Ми ще часто потім з неї кепкували та наступного повного місяця ми домовилися знову зібратися. Словом, через тиждень ми знову були у Каті і стали чекати. Чесно кажучи, ми не вірили, що щось відбудеться. 

- Він прийшов?

  Світлана зробила пару довгих затяжок цигарковим димом, а далі опустила погляд, після чого продовжила:

- Так, та постать з’явилася несподівано. Я спочатку подумала, що Катя хоче нас розіграти, але він… Він був прекрасним… Досконалим. Чоловікам цього не зрозуміти. 

- Що трапилося далі?

- Далі ми всі четверо займалися коханням. Але я не знаю, як це пояснити, та увагу нічний гість звертав лише на Аню. Нас для нього ніби не існувало. Це сильно взбісило Катю. 

- Він щось говорив?

- Ні, ні слова. А потім так же неочікувано зник. Я вже стала думати, що все це мені наснилося, але у всіх інших були ті ж самі спогади. Катя не змогла пережити, що її так безцеремонно відторгли і вона стала переконувати мене, щоб я того ж вечора одягла той чокер.

- І ви погодилися?

- Так. Я не знаю, чим тоді думала.

- Ви раніше часом ніде не зустрічали, так званого, “нефіліма”?

- Ні, це була перша зустріч.

- Наскільки я розумію, вона не була останньою?

- Не була… На другу зустріч Катя заборонила Ані приходити. І лише ми обоє чекали на нього…

- Він прийшов знову?

- Так. Це було водночас найстрашніше і найпрекрасніше, що зі мною трапилося в моєму житті… Я цього ніколи не забуду.

- Я так зрозумів, Катю знову проігнорували?

  Світлана опустила голову собі на долоню і сперлася ліктем об стіл.