Чоловік на годину

Глава 7. Інша жінка

Приємне дзижчання кавомашини завершилося. Аромат пробуджував і нагадував, що ніч минула, справи зроблені, тому майстер зараз почне прощатися.

Нашвидкуруч приготувавши сніданок з яєчні, з помідорами та сиром, нагодувала і дорослого чоловіка, і малого. Поки Ваня пив чай та дивився мультфільми на телефоні, запропонувала вийти з кавою на лоджію, підморгнувши з натяком.

Другий поверх ще не встиг прогрітися. В її спальні було страшенно холодно.

— Ти хоч трохи поспав? — запитала, коли зачинили за собою двері.

— Не хвилюйся за мене.

— Та я і не хвилююся, просто… — відвернула погляд.

— Так, Любаню, поспав, не ображайся. Я не звик, щоб хтось піклувався, хм, турбувався… Коротше, усе гаразд.

— Скільки я тобі винна за труби?

— Ніскільки.

— Ну от, починається, — розвернулась до нього обличчям.

— Вважай, ми вже розрахувалися. Єдине, я не став чіпати ключі від дому. Відкриєш, я сходжу до машини?

— Звичайно. Дякую, що такий…

— Який? — всміхнувся.

— Нормальний.

— Вдячний, такого компліменту ще не отримував. Цей найкращий!

Він сміявся, а Люба не могла відірвати від нього погляду. Легка щетина, широка усмішка, білі зуби, виразні губи та гострі вилиці, об які можна порізатися. При денному світлі він ще гарніший.

Вона старалася не задивлятися на чоловіків. Та і не було на кого. Постійно з сином, на роботі з папірцями. У колективі більшість жінок або одружених. Кандидатів для милування не знаходилося. І пам'ять, яка продовжувала ранити болючими спогадами, геть вбивала всі бажання сприймати протилежну стать, як можливих партнерів по життю. Або хоча б коханців.

Але Давид… щось у ньому заворожувало. Викликало живі емоції, які вона кілька років намагалася приглушити, щоб не страждати. Поклала їх у скриню, яку відкриє, тільки коли буде впевнена, що не буде знову принижена.

 

Змігши завести автомобіль, Давид залишив двигун ввімкнутим для прогрівання, а сам повернувся до будинку, щоб сказати «до побачення». Волосся вона зібрала у високий хвіст, відкриваючи його очам довгу, тонку гарну шию.

«Чому приховує таку красу?» — подумки милувався, але не став надокучати з непотрібним заграванням.

— Будуть якісь проблеми, маєш мій номер, — старався говорити спокійно. — Юначе, бережи маму!

Нахилившись до Івана, міцно потиснув йому руку. Той кивнув у відповідь, стримуючи помітну усмішку.

Сівши в машину, коротко посигналив, помахав, і почав виїжджати з двору. Дивлячись у дзеркало на Любу, яка залишилася на ґанку, проводжаючи поглядом, одразу засмутився. Жінка сподобалась йому: весела, але розумна, самотня, але самостійна. Чи потрібна їй його увага? Думки не полишала її розмова з колишнім. Навіть з цієї короткої промови відчув, що той чоловік несе неприємності для Люби.

 

Сьогодні субота, а це означало, що попереду вільний час. Приїхавши додому, Давид надовго став під гарячий душ. Телефон мовчав, нових викликів не було.

У свої тридцять шість мав сумний досвід сім'ї та розлучення. Стабільна улюблена робота приносила непоганий дохід, але не приносила щастя. Через рід діяльності часто «зустрічався» із незаміжніми жінками. Кожна поводилася по-різному, проте жодна не зацікавлювала. Були навіть такі, хто відверто намагався спокусити чоловіка, одягаючи коротенькі халатики й виставляючи оголені ніжки на показ. Такі дії помітні, це неможливо сплутати з домашнім зовнішнім виглядом. Але справа була зовсім не в цьому…

Це не іскра, не бажання, не закоханість. А просто відчуття людини наче «своєї». Наче поруч із нею навколишній світ завмирає і втрачає важливість.

Довга дорога втомила. Лігши в ліжко, задрімав, але настирливе дзижчання телефона змусило розплющити очі.

— Слухаю, — сонно промовив, не дивлячись на екран.

— Привіт! — ніжний жіночий голос. — Ти сьогодні зайнятий?

— Хто це?

— Крістіна.

Давид розчаровано подивився на годинник. Майже десята ранку. Бажання бачити Крістіну не було.

— Що хотіла?

— Ти б не міг приїхати?

— Щось термінове? — не хотілось навіть піднімати голову з подушки.

— Привезли нові двері в спальню. Думала, ти приїдеш, встановиш, — її голос линув, ніби цукровий сироп лився в десерт.

— Можеш зателефонувати на офіс, вони пришлють до тебе майстра. Я нещодавно приїхав додому з виклику, хотів перепочити.

— Я б тобі добре заплатила. Адже знаю, скільки потрібно, щоб підтримувати вклади для майбутнього бізнесу. Сонечко, чекатиму тебе через годинку.

— Кріс…

— Ні-ні, не приймаю відмовок. Дивись, бо залишу заявку саме на тебе, і тоді змушений будеш приїхати та розділити заробіток…

— Добре, я приїду, — розлючений, сів на ліжку, готовий жбурнути телефон на підлогу.

— Ось так треба із самого початку мені відповідати, котику. Усе, па-па, чекаю, — гудки.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше