Глава 17. Щастя на годину

Здавши одяг у гардероб і змінивши взуття на нові шкарпетки, усі втрьох увійшли до великої зали, де було розміщено безліч батутів, гірок, басейнів з кульками та лабіринтів. Очі Івана засяяли в передчутті веселих ігор.

— Можна я вже піду? — благально подивився на маму.

— Біжи, — всміхнулась йому.

— А я поки швиденько забронюю для нас вільний столик, і ми одразу приєднаємося до тебе, — додав Давид, підморгуючи малому.

— Круто! Чекаю, не баріться! — відбігаючи, прокричав той.

— Що? — Люба подивилась на чоловіка, склавши руки на грудях.

— Ой, тільки не кажи, що не хочеш також пострибати?

— Це дитячі атракціони! — намагалася заперечити.

— Серйозно? — засміявся, показуючи на дорослих відвідувачів, що гучно сміялися в іншому кінці зали на великих натяжних батутах. — Любань, не засмучуй мене відмовою.

— Я думала, ми тут заради Вані, щоб його розважити, — озирнулась, шукаючи поглядом сина.

— Звичайно, що заради нього. Як гадаєш, кому вдасться розсмішити його краще? Тобі чи мені? — задкуючи, запитав, прикушуючи нижню губу.

— Гей, дотепнику! Нечесно маніпулювати материнським его.

— То маєш шанс провчити мене за це, — потицяв пальцем за її спину, вказуючи на ігровий зал.

Люба почала всміхатися, роздивляючи широкі чоловічі плечі, поки він розмовляв з барменом у кафе, що суміжне з розважальним центром. Столики встановлені прямо на м'яких килимах, і можна прийти перекусити чи випити води, не відволікаючись на перевзування.

Повернувшись, Давид простягнув їй руку:

— Ходімо?

— Ходімо, ходімо, — грайливо відповіла. — Але не сподівайся, що я буду піддаватися.

— Цікаво на це подивитися, — єхидно всміхнувся відпускаючи її долоню, вправно застрибуючи на перший батут.

Вона обережно йшла по обідках, не вирішуючи почати бавитися. Бачила, як Давид наблизився до Вані, і почав стрибати разом с ним. Вони сміялися, стараючись підстрибнути якомога вище. Син обернувся й радісно махнув рукою, кличучи до них маму.

— Зараз, зараз, — кивнула, але не йшла.

— Ні, так діла не буде, — почула, як сказав Давид, почавши стрибати в її бік.

Заліз на обідок поруч біля неї. Щоки порожевіли, а волосся розтріпалося. Він не чіпав, не штовхав і не змушував. Лише всміхався.

— Дивись, як я можу! А ти?

Став спиною до батута, розкинув руки й смачно ляпнувся на спину. Люба розсміялася.

— Якщо я так впаду, мене можна буде відправити на бульйон, — хихотіла, відходячи.

— Дивись, а так? — він швидко підвівся та впав цього раз на бік, підклавши руку під голову, ніби падав на диван з горою подушок.

Ванька заливався сміхом, стрибаючи на сусідньому батуті:

— Мам, ну, спробуй! Це так весело! — і високо підстрибнув, заплющивши очі від насолоди.

Серце шалено калатало, шепочучи: «Іди вже, іди! Припини напружуватися!». Давид підвівся та виставив руки, пропонуючи піймати її під час стрибка.

— Мамо! Мамо! — сміючись, кричав підбадьорливо хлопчина.

— Мамо! Мамо! — підтримав його викрики чоловік, заманюючи жінку стрибнути.

— Ну, тримайтеся! Зараз я вам покажу…

Розслабила думки, душу та спину, і з невеликого розбігу заскочила, опиняючись у міцних, але ніжних руках Давида. Він на мить притримав її, притискаючи до себе, але швидко відпустив, залишаючи на ній своє тепло та відчуття сильного тіла.

— Неймовірний стрибок! Ти перевершила всі мої сподівання, — люб'язно вклонився, але цієї миті Люба повалилася йому на плечі та спину, завалюючи на гумове покриття.

— Що ти там казав? Можу тебе провчити? Тоді спробуй мене перестрибати, — засміялася, злізаючи з нього й починаючи високо підстрибувати.

Ваня дуже зрадів, побачивши, що мама нарешті почала бавитися й, не припиняючи всміхатися, весело бігав навколо них, піддражнюючи.

— Це вам пощастило, що ви зростом вищі за мене, інакше я б давно переміг, — викрикував він, то падаючи, то підіймаючись для стрибка. — Доженіть!

І хлопчина побіг, залізаючи на велику гірку, з якої потрібно скотитися в тисячі різноколірних кульок. Давид не вагаючись ліз за ним, а Люба хихотіла, втираючи сльози, що виступали на очах від жару та сміху.

По черзі з'їжджаючи в басейн, почали кидатися кульками. Спочатку Ваня кидав з чоловіком у Любу, але потім Давид перейшов на її бік, захищаючи від летючих пластикових шарів.

— Я тебе прикрию, атакуй, — шуткуючи, став перед нею, закриваючи спиною від Вані.

Вона почала кидати через його плече, але не втрималася і впала на Давида, знову потрапляючи в обійми. На секунду погляди зустрілися й стало відчутно, як швидко та гучно стукали їхні серця.

— Хм, а це доволі приємно, — тихо сказав, дивлячись в її очі.

— Що саме? Що тебе причавив тюлень?