Розділ 1. Зустріч

Манчестер, Велика Британія.

Уявімо, що наші герої розмовляють англійською мовою:)

***

Тиждень тому

- Не думаю, що це вдала ідея, Камі, - промовила я, вимкнувши ноутбук. - Вона не погодиться, ти ж знаєш.

- Але чому? - надула свої губки подруга.

- Тому що наша Лісса завжди була проти будь-яких вечірок, - я відклала ноутбук  і, підійшовши до шафи, дістала свою улюблену шкіряну куртку. Як же довго я чекала, щоб нарешті її одягнути. - Але знаєш, вона точно відмовиться, а я тільки «за». Час відволіктись. Останнім часом я взяла на себе занадто багато роботи. Куди цього разу?

- В «Richmond», - задоволено промовила дівчина, а я встала, як вкопана.

- Ти з глузду з’їхала, подруго? - я шоковано глянула на Камілу, не вірячи в її слова. - В цей клуб неможливо потрапити просто так. Тільки багатеньких і впускають. Як тобі вдалося?

- За ниточки потягнула, - чарівно усміхнулась дівчина. - Не дивись на мене так, Карін, мені допоміг знайомий. Ми зможемо завести корисні… знайомства.

- Угу, знаю я ці знайомства... - роздратовано кинула я і скривилась. Клуб мав високу оцінку і було цікаво, що в ньому особливого, але не дуже й хотілось з'являтись між багатенькими. - Чим закінчилось минулого разу? Замало знайомих у вищому світі? - перед очима з’явились спогади останньої такої спроби завести корисні знайомства. Мало не побилася з тією…

- А навіщо було одразу кулаками розмахувати? Можна ж було…

- Не можна, - перервала я її й зітхнула. - Гаразд, але цього разу розбирайся зі своїми романами сама.

Каміла швидко захитала головою і ми вийшли з моєї квартири, прямуючи в наше улюблене кафе. На вулицях Манчестера як завжди панував гамір. Люди снували туди-сюди. Ну звичайно, зараз же обідня перерва.

- Не віриться, що навчання наближається до закінчення, - промовила подруга.

- А кількість твоїх «хвостів» не зменшується, Камі. І ти повторюєш це щодня, десятки разів.

- Ой, та годі тобі, Карін. Лісса погано на тебе впливає – ти стаєш занудою.

- Якщо ти досі не помітила, то проблем з навчанням у мене ніколи не було. І якщо ти називаєш це занудством – справа твоя, але від вечірок я ніколи не відмовлялась. Як і від того, що кожного разу витягаю твою попку з проблем.

- За це я тебе і люблю, - Каміла усміхнулась і міцно мене обійняла. - Ти завжди мене розуміла. До речі, про навчання. Ти вже отримала інформацію про місце практики?

- Отримала. Буду працювати над перекладом різних документів і перекладати ділові зустрічі, якщо доведеться.

- А компанія? Щось відоме? - допитувалась подруга.

- Мережа п’ятизіркових готелів «Luxury Heart». Дивно, я думала, потраплю у якусь лінгвістичну компанію.

- Ти жартуєш! - вигукнула Каміла.

- Що таке? - я здивовано глянула на неї.

- Ей подруго, та ти відстала від світу, - цокнула язиком Камі. - Хіба ти не знаєш, хто генеральний директор? - вона з докором глянула на мене, коли ми сіли за столик, а я похитала головою. Яке мені діло до багатих і розбещених керівників? Я не прагну знайти папіка і залізти йому на шию, звісивши ноги. Навпаки, мене більше цікавило птання, чому саме готель... я розраховувала на перекладацьке бюро.

- Дейн Оттвуд – найбажаніший наречений за версією найпопулярнішого журналу,- з захватом почала Каміла і підсунула до мене новенький смартфон з фотографією чоловіка. - Тридцять два роки, зріст – 188 см, накачаний, красивий, розумний, багатий… що ще потрібно? Він ідеальний, - мрійливо промовила подруга.

- А ти, як завжди, ходячий збірник біографій. От тільки не кажи, що ти в нього закохалась, - скептично глянула на подругу. - Тим паче… слухай, скільки татуювань у нього на тілі? - я сама не помітила, як почала розглядати фотографію. Але натрапивши на хитру посмішку подруги, швидко оговталась і знову заговорила. - Та й всі описані тобою риси ніяк не говорять про нього, як про людину. Він може бути жорстоким, злим і взагалі тираном.

- Ай, Карін, відколи ти стала такою песимістичною? У нього надзвичайно красива усмішка, втім, як і його характер. Він добрий, тактовний, дружній…

- Це ти зробила такий висновок, переглянувши шоу, у яких він брав участь?

- Але ж…

- Каміло, чи тобі не знати, наскільки люди можуть бути лицемірними? Не думаю, що така людина, як він, світиться, як сонечко і палає бажанням допомогти кожному зустрічному, - я відсунула телефон їй. -  А що з практикою у тебе?

- Ех, - зітхнула дівчина і почала виводити уявні візерунки нігтем по столі. - Я тобі заздрю. Якби могла – помінялась би. Доведеться два місяці працювати над різними промовами і аналізувати їх.

- То наступна промова наших політиків буде твоєю справою? - усміхнулась я. - Ну що ж, як на мене доволі цікаво. Успіхів тобі. На стіл поставили наше замовлення і я взялась за своє безалкогольне мохіто.

- Навіть не знаю, сприймати сказане тобою прямо, чи як сарказм?

- Я серйозно, Каміло. Тебе підусти ближче до красивого чоловіка, не кажучи про те, що він до того ж багатий, і робота відпаде на другий план, якщо зовсім не розчиниться у повітрі. Ти ж не хочеш завалити практику?