Розділ 3. Перший день

А ось і третій розділ . Приємного читання. Діліться своїми емоціями :)

Ваша, Ретта Кім.

***

- Твоє щастя, що я знаю французьку, Дейн,- промовила Альба, поки я переглядав контракт,- як ти взагалі дійшов до того, що залишився без перекладача?

- Це тимчасово,- я глянув на годинник,- за двадцять хвилин перекладач з'явиться. Але мені цей контракт потрібен був на сьогодні. В мене зустріч об одинадцятій.

- Це практикант? З університету?- запитала дівчина, не відриваючись від споглядання вранішнього міста за вікном,- думаєш, цього року витримає?

- Витримає, Альба,- спокійно промовив я,- вона ще й тобі носа втре. Я попросив її перекласти цей контракт в п'ятницю. Вона сказала, що не працює тут до понеділка, тому не робитиме цього.

- Тобто нахабним способом відмовила,- усміхнулась дівчина і повернула голову до мене,- а ти вже певно й звик, що тобі ніколи не відмовляють.

- А ти чого радієш?- невдоволено глянув я на неї.

- Давненько вже тобі відпору не давали. А то все ти людей дратуєш. Тепер тебе подратують.

- Ти на чиєму боці. Альба?- я зміряв її поглядом,- твого друга ображає якась дівчина, а тобі весело.

- Не знаю, що вона тобі такого наговорила, але я б віддала сотню баксів, щоб це послухати,- задоволено промовила вона,- і не ображає, а справедливо критикує, Дейн. Ти дуже зіпсувався за останню сотню років,- вона зробила паузу,- і що, ти не замінив її після вашої… розмови?

- Вона хотіла відмовитись від практики, але я не дав їй цього зробити. Навіть був змушений пригрозити, щоб вона відступила,- промовив я і тихіше додав,- вперте дівчисько.

- І чим це вона тебе так зацікавила, що ти, попри свою гордість, залишив її біля себе? Мені Метью сказав, що ти ще й замість секретаря її візьмеш.

- От балакучий… пам'ятаєш ту дівчину, що ми бачили в клубі?

- Це та, що копія Розалі?- запитала вона і, за мить, усмішка зникла з її обличчя,- а це мені вже зовсім не подобається. Занадто багато збігів, тобі не здається?

- Як швидко змінилась твоя думка,- спокійно промовив я,- що може зробити проста цілителька проти демона?

- О, взагалі клас! То вона ще й цілитель?!- розізлилась Альба,- не зв'язуйся з нею Дейн, послухай мене хоча б цього разу.

- І чого ти злишся?- я спокійно сидів в кріслі й дивився на Альбу, що дедалі більше розпалялась гнівом.

- Не до добра це все. Я її раніше тут не бачила, а отже вона не тутешня. Оскільки цілителі з повітря не з'являються – вона має причини тут перебувати, або не перебувати десь в іншому місці.

- А це я дізнаюсь вже сьогодні, не переймайся.

- Не розумію твого спокою, Дейн. Нізвідки з'являється копія твоєї…- я розгнівано на неї глянув і вона ненадовго замовкла,- якимось чином потрапляє до тебе на практику, забезпечивши двомісячне перебування поряд з тобою. Дивно, тобі не здається?- вона пронизливо глянула на мене,- не дай історії повторитись, Оттвуд,- додала Альба і покинула кабінет.

***

- Гаразд, поговоримо про це потім, Камі. Так, я вислухаю це вдесяте і не звертатиму уваги на те, що я там теж була,- я зайшла в фойє компанії, розмовляючи по телефону з Камілою,- працюй сумлінно, я тебе благаю.

- Не хвилюйся, подруго, думаю, на два місяці мене вистачить,- промовила Камі,- здзвонимось потім.

- Окей,- сказала я і відбила.

Я якраз хотіла натиснути кнопку ліфта, але двері роз'їхались в сторони і прямо на мене вийшла розгнівана рудоволоса дівчина. Здається мені, я вже її десь бачила.

- Ти!- вона тицьнула в мене пальцем,- тримайся подалі від Дейна,- це прозвучало, як погроза. Вона зміряла мене поглядом і вже хотіла обійти мене і піти далі, але я встала в неї на шляху, не даючи пройти.

- Не знаю, чим я заслуговую таке ставлення від незнайомої людини, але можу сказати тільки одне. Якщо ти зробиш так, щоб я проходила практику деінде, а не тут, або хоча б, щоб я з ним не перетиналась – я буду дуже вдячна. Я ніяких планів на нього не маю. Навпаки – краще б не бачила його ніколи. І нічого на мене так нападати, міс Рудоволоса бестія,- промовила я і зайшла у ліфт.

- Та ти не цілитель, ти відьма!- кинула дівчина, дивлячись на мене.

- О, а плітки швидко розходяться,- я усміхнулась і встигла підморгнути їй перш, ніж двері зачинились.

Я думаю, мені вдалось її роздраконити. Усмішка сповзла з мого обличчя і я зітхнула. Нападають всі – кому не лінь. Невже я заслуговую такого ставлення? Де я звернула не туди? Немає часу думати. Я поправила темну спідницю-олівець, а потім – білу блузку. У будь-якому разі, це не домашня футболка, тож хай тільки спробує причепитись.

Двері ліфта роз'їхались і я попрямувала у кабінет генерального директора. Каблучки цокали по плитці й відлунням розходились пустим коридором. В приймальні мене зустрів усміхнений Мартін.

- Доброго ранку, Мартіне,- я посміхнулась йому,- хотіла запитати, коли Ви йдете у відпустку?

- Цієї середи,- відповів чоловік,- мені шкода, що ви дізнались про цю ситуацію оттак. Ви звикнете до нього.