Чоловік поруч зі мною

Розділ 10. Повернення і затишшя

Привіт усім.

Попри завантаженість я таки знайшла час, аби написати цей розділ. Думаю, він вам сподобається;) Дуже чекаю на ваші відгуки і приємного читання :)

Ваша, Ретта Кім.

***

Я стояла на порозі кімнати, спостерігаючи за тим, як Дейн швидко збирає мої речі. Сперечатись з ним я більше не намагалась. Тут і дурню зрозуміло, що він тепер очей з мене не спустить, а загострювати ситуацію ще більше не хотілось. Адже Дейн все ще гнівався на мене. Від його нотацій мене врятувала застуда, хоча і це не факт – він може просто зачекати з цим.

- Ким була та дівчина?- несподівано навіть для самої себе запитала я, згадуючи про мисливця.

- Карріса? Вона мисливець,- відповів він, не відриваючись від свого заняття,- вона завжди швидко і якісно працює. За це вона мені й подобається,- демон замислився. Схоже, зрозумів, що бовкнув зайвого.

Я невдоволено зблиснула очима, але промовчала. Все-таки я не знаю, як можна назвати наші стосунки.

- Я маю на увазі, що мені подобається те, як вона працює, Кара. Нíчого мене поглядом спопеляти,- Дейн хитро посміхнувся.

Радіє він…демон. Я хмикнула і вийшла в коридор.

- Навіщо так поспішати?- запитала я.

- В нас літак увечері. Нам потрібно ще до Парижа доїхати.

- Як увечері?- здивувалась я.

- Твоє самопочуття покращилось. Чого ще чекати?- він поклав валізу в коридорі і зачинив двері.

- Ну, якщо ти вже тут…- він невдоволено зиркнув на мене,- ми б могли оглянути місто…- промовила я і відвела погляд,- складається таке враження, ніби ти недолюблюєш Францію.

- Правильне враження, відьмочко.

- Не нази…

- Я все одно буду,- він взяв валізу і пішов коридором,- тут проживають вельми неприємні… особи, з якими краще не зустрічатись.

В голові мимоволі з’явився образ чоловіка, що запитував у мене дорогу. Він теж належить до кола неприємних осіб? Можливо… а можливо й ні. Я не стала загострювати на цьому увагу.

Коли ми покинули готель, то попрямували на стоянку і зупинились біля машини.

- Що це за машина?- запитала я.

- Я взяв в оренду,- коротко відповів він і оглянувся.

- Тобто ми поїдемо на ній до Парижа?

- Так, Кара, сідай швидше.

- Що не так, Дейн?

- А що не так?- він глянув на мене.

Я витримала паузу, дивлячись йому в очі.

- Ти хочеш, щоб я тобі довіряла – я довіряю. Тож довіряй і ти мені, Дейн. Для мене це важливо.

Він зітхнув і трохи подумав.

- Тут живе один демон, з яким я давно ворогую,- розпочав Дейн,- він значно старший за мене, хоча сили в нього не більше. Він давненько хоче зайняти моє місце і його не хвилює, що темному демону не варто тягатися з вищими. Остання його спроба… дуже дорого мені коштувала,- Дейн глянув на мене. В його погляді був біль. Що тоді трапилось?- і я не хочу, щоб це чудовисько тебе побачило. Тим паче, мене поруч з тобою.

- Як його звати?- запитала я, хоча боялась почути конкретне ім’я.

- Навіщо тобі?

- Скажи мені його ім’я,- наполягла я.

- Жакомо,- промовив він.

Всередині все похололо. Це що, він, виходить, спеціально до мене підійшов? Він знає, хто я?

- Що не так?- Дейн помітив зміну в моєму настрої.

- Тобі сказати, як є?- запитала я, обережно глянувши на нього.

- Звичайно.

- Він бачив мене,- промовила я, а Дейн вилаявся,- він підійшов до мене, щоб запитати дорогу. Це ж не просто так?

- Приїхали!- роздратовано промовив він і завів машину,- я боявся цього найбільше. Тепер він не дасть нам спокою.

- Може не все так погано?- обережно запитала я.

- Угу, а я – добрий чарівник! Вибач. Ти ні в чому не винна.

- Як він дізнався, що йому потрібна саме я?

- На тобі мій запах,- відповів Дейн і тінь посмішки промайнула на його обличчі.

- Я… на мені тепер постійно буде твій запах?

- Тепер – точно, Карін,- з докором в голосі промовив він.

- Було б краще не їхати, так?- тихо запитала я, кинувши ще один обережний погляд на нього. Та він спостерігав за дорогою.

- Добре, що ти це зрозуміла,- промовив він,- а тепер, хочеш ти цього чи ні, ти збираєш всі свої речі і переїжджаєш до мене, щойно ми повернемося в Манчестер.

- Рішення запереченню не підлягає,- уточнила я.

- Саме так, моя мила,- промовив він, а я здивовано витріщилась на нього,- що?- запитав він.

- Ти назвав мене так вперше,- все ще ошелешено промовила я,- дивно від тебе таке чути, відверто кажучи…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше