2

Ми зайшли у мою квартиру,де ремонт востаннє ми з колєгою робили на початку двохтисячних.

Міра чемно зняла кеди,хоча це необов'язково.

-У тебе затишно,-намагається бути чемною.Моя квартира ще радянського типу,де коври кочують із стіни на підлогу.

-Намагаюсь,-усміхнувся я і жестом запросив у "вітальню".

Жінка м'яко ступила по чистій підлозі,на яку нерівними полосами опиралось сонячне проміння.У вітальні її тендітні ноги м'яко торкнулися ковра,збиваючи порошинки.У цей момент я захотів стати ковром.

-Я заварю кави,-прийшов до тями,на що Міра лише махнула головою.

Можливо,це й не найкраща ідея запрошувати практично незнайому жінку до своєї квартири-подумав я,дістаючи чашки.

Але я знаю її ім'я-добавив,заливаючи кип'яток.

Що,ймовірно,несправжнє-визнав,беручи цукерницю.

Зайшовши у кімнату,я побачив,як кінчиками пальців Міра проводить по склу старого серванту.На її пальці падало світло,ймовірно тепле.

-У тебе стільки платівок!-раптом повернулась до мене.

-Люблю колекціонувати,-поставив чашки на журнальний столик.

Міра йшла дальше,до головної жінки у моєму житті.До цього,певне,моменту.

-Ти граєш?-пройшлась кінчиками пальців по струнах акустичної гітари.

-Інколи,-повітря бракує,-зараз менше.

Колись у мене було більше платівок.Більше гітар.Більше амбіцій.Якби ти знала,Міра.

-Заграй щось,-усміхнулась,-а я заспіваю.

Куди ж подінешся.

Я взяв гітару у руки і сів на диван.

-Що забажаєте?-знову манірно.Звідки у мені це взялось.

-Може щось з "Кіно"?-дивлячись у вікно запропонувала.Чи радше кинула.Над чимось задумалась.

Я нашукав знайомі акорди,і почав награвати мотив з пісні про "Пачку Сигарет".

Міра співала,так відчужено,все ще дивлячись у вікно.Що вона там бачить?

Міра співала щиро,як ми колись.Я усміхнувся.Міра дещо фальшивить на приспіві,але це неважливо.Не сьогодні і не зараз.

Я згадував,як замість школи,поки батьки на роботі,ми приходили до мене чи в підвал,чи до інших товаришів.Дивились фільми на касетах,слухали радіо та потім намагались повторити ледве чутні хіти на гітарі.А якщо нас ловили дорослі,то ми отримували прочухана.

На останньому слові Міра різко повернулась,і створила вітер на допомогою чорного волосся.

 -Ти гарно граєш,-сіла біля мене.

Я відповів усмішкою.

-А я теж хотіла навчитись,-опустила очі,-але руки слабкі,знаєш...

-Зате ти співаєш,-похиливши голову на гітару,усміхаюсь.

Міра промовчала,лише взяла чашку з охоловшою кавою.Я своєї не торкався.

У цей момент хотів торкатися лише її вугільно чорного волосся,блідої шкіри,тонких пальців.

-Розкажи про себе,-запитав я.

Я люблю відчуття ностальгії,та не історії з минулого.Я просто хочу почути її голос.Що би вона не розповідала.

Міра усміхнулась,та я побачив,як зблідли кісточки її пальців на руці,що тримала чашку.Добре,що кава холодна.

Як вона це п'є?

-Що ти хочеш почути,-наразі я почув лише хрипоту у її голосі,на цій фразі.

-Усе,-прошепотів.

Я знаю,як жінки люблять поговорити.А також я знаю,як вони хочуть здаватися таємничими.

Визріває питання:Чи знаю я жінок?

Міра лише розсміялась.Голосно.Гучно.Дзвінко.Прекрасно.Химерно.

-Без імен,місць і дат,-абсолютно серйозно прозвучав її голос.

Я кивнув.