Розділ 31

Примирення з постійним гостем її думок суттєво спростило життя Ані, відновивши втрачену гармонію та баланс. Все стало здаватися таким простим, очевидним та радісним. На крилах щастя вона навіть змогла повернутися до навчання, зосередившись на нескінченних теоріях, моделях та формулах, нагадавши собі й усім довкола, що вона одна з найкращих на курсі. Ось яка мотивація їй була необхідна виявляється!

Ліза одразу зрозуміла причину таких змін у подрузі й не змогла втриматися від застережень:

- Ан, не спіши закохуватися в нього. Він може тобі знову зробити боляче, як це вже не раз робив. Якщо він би справді хотів бути з тобою, думаєш він би так вперто про це мовчав?

Ана ж не сприймала ці слова серйозно, до того, не спішити було вже запізно. Вона вважала, що Ліза просто з заздрощів не бажає бачити її щасливою в таких прекрасних стосунках - останнім часом вона частенько сварилася зі своїм хлопцем через різні дрібниці, але Адріан був не таким, Ана була впевнена в цьому. Вона заглибилася у свою веселкову бульбашку, перетворивши її на щоденну реальність. Там, все було просто ідеальним, а усі сумніви чи недоречні зауваження-застереження дівчина просто не пропускала всередину.

Для Ани Адріан зараз був просто казковим принцом, який нарешті зійшов зі сторінок зачитаних до дірок дитячих казок. Час від часу, хоч їй здавалося, що кожного дня, він підвозив її до гуртожитку, щасливу, безтурботну, закохану - тепер вона не боялася цього слова. Вони розмовляли про все на світі: від революційних паттернів до адронного колайдера, часто заговорюючись допізна, так що Ана ледь встигала забігти в гуртожиток до застарілого відбою. Адріан навіть почав відвідувати соцмережі, згладжуючи її самотні вечори цікавими переписками, які вона перечитувала по кілька раз, немов хвилюючись, що вони розтануть як сніг навколо. Ана була впевнена, що він це робить саме для неї, знаючи як вона любить ненадовго відволікатися від навчання на якісь милі повідомлення, і розуміння цього розливалося по її жилах приємним теплом.

Весна поволі входила в свої законні права, запускаючи цвітіння усього живого, особливо кохання. Ані здавалося, що Адріан також щось починає відчувати. Йому явно було цікаво з нею - інакше ж навіщо йому стільки часу витрачати на їхні довгі розмови дорогою до гуртожитку чи на неоправдано затягнутих обідніх перервах, які він ще ні разу не пропустив частенько дивуючи Ану новим атмосферним кафе на Подолі. Там, сидячи у якомусь куточку, подалі від надто галасливих клієнтів та надто допитливих офіціантів, вони помалу відкривали ще незвідані сторони одне одного. Про Ану Адріан більшість всього уже знав - надто вже відкрита вона людина, майже всі емоції можна запросто зчитати з її обличчя, а решту вона і сама залюбки розповість - відповідати на питання вона любила з дитинства. А ось Ана почерпнула таки багато нового про свого майже хлопця.

Обід за обідом Адріан відкривався їй все більше, чи то спеціально, чи то вона навчилася витягувати з нього інформацію по ниточці, і з зовсім різних сторін. Цілком випадково, Ана дізналася, що він просто обожнює тварин, тримає вдома декількох котиків, яких підібрав на вулиці ще кошенятами - якісь варвари викинули їх на осінній дощ у звичайній коробці. Іноді, він волонтерить у притулках, допомагаючи їм віддати нещасних тваринок у добрі перевірені руки, або просто перераховує на їхні рахунки чималі суми. З першого погляду Адріан явно не скидався на людину, яку так болить серце за звірят, взагалі не здавалося, що в нього є цей орган, а за декілька місяців відкриваєш таку правду.

На цьому секрети незнаного досі Адріана не закінчувалися. Він виявився ще й неабияким поціновувачем прекрасного - театри, музеї, концерти - він передивився більше різних постановок, ніж Ана, яка вважала себе справжнім профі у цьому. Крім того, він, на відміну від інших хлопців, не зневажав шопінг, активно міг брати в цьому участь, самотужки збираючи весь свій стильний гардероб, який, дівчина була певна, був візитною карточкою якось розрекламованого стиліста. Стереотипи танули на кожному кроці, ще більше граючи на користь образу хлопця, який Ана давно обвела сердечком.

На додачу до обідніх перерв, у вікнах між парами вони частенько засиджувалися у запорошений бібліотеці, у тихому відділі архівів. Адріан з радістю погодився допомогти Ані з опануванням німецької, яку дівчина відразу вирішила освіжити в пам'яті, дізнавшись про його неабияку прихильність до цієї мови та культури загалом. Гріючись у теплих променях вже добряче весняного сонця, Ана відчайдушно зубрила усі ті dich, doch, dach під пильним керівництвом Адріана. З нього би міг вийти справді хороший вчитель, а, може, вся справа у відповідній мотивації.

Бульбашкове життя затягувало рожевою плівкою надутої жувальної гумки, проте одне питання нав‘язливо грозилося терористично підірвати її на шматочки - "Коли ж він запропонує зустрічатися?". У тому, що це обов'язково відбудеться, Ана не сумнівалася ні на мить, але давалася взнаки її дівчача нетерплячість, якій надоїдало чекати та яка все частіше кричала - "вже!".

Щоправда, було маленьке «але», яке трохи охолоджувало її пориви. Адріан здавався їй, незважаючи на його джентельменську поведінку, справжнім альфа-самцем, а, може, це її уява створила такий його образ, проте у його правдоподібності Ана не мала анінайменшого сумніву. Вона була впевнена, що зовсім скоро він може почати наполягати на більш інтимних відносинах - стереотипи, що хлопці постійно про це думають, давали своє. Це трохи лякало її своєю неминучістю, але справжній страх лежав набагато глибше - Ана переживала, що Адріан почне тиснути на неї, як Даня, який все ще не озивався з того дня в лікарні, хоч вона згадувала про це все рідше. З іншого ж боку, вона прекрасно розуміла, що Адріан - не її колишній, як мінімум у фізичній привабливості перевага була беззаперечно на стороні теперішнього. Ана неодноразово звертала на це увагу, ще в далекому першому семестрі, а зараз ця проста увага починала перетворюватися в якесь нав‘язливе нагадування, яке переростало у цікавість та навіть бажання.