Четвертий розділ.

Вечір. Марія сидить за столом і дивиться щось в інтернеті. Біля ноутбука в неї стоїть кава з вершками, яку час від часу вона ковтає, невідволікаючись від екрана. Сметанчук знаходить на сайті університету програму конференції. Завантаживши її і відкривши, вона знаходить себе в списку. Але її цікавить не вона, а хлопець, який виступав перед нею. Як виявляється, його зовуть – Пилипенко Сергій Петрович.

«Цікаво б знайти його сторінку в Фейсбук» - думає Марія.

Вона відкриває сайт соцмережі і ввівши в пошуковий рядок прізвище та ім’я, натискає Enter. За секунду на екрані з’являються результати. Але потрібного акаунта Сметанчук не бачить. Вона пробує ще раз, але вводить на цей раз вводить запит латинськими літерами. Але бажаного результату не отримує.

«Може його нема в фейсбуці» - міркує Марія – «А пошукаю я но його через гугл».

Вона гуглить. Але єдине, що їй вдається відшукати, з поміж безлічі результатів, то ще посилання на програму конференції.

Тож не отримавши ніяких результатів від свого пошуку, просто вимикає ноутбук. Після чого бере до рук смартфон і починає читати повідомлення в месенджері.

Минає кілька годин. Марія все ще дивиться в гаджет. Аж раптово її перебиває мама, яка заходить до кімнати.

Мама Марії була високого зросту. В неї було ж таке руде волосся, як і в її доньки. Взагалі, вони були дуже схожі.

- Марійко. Ти бачила котра година – звертається вона до доньки.

Марійка дивиться на годинник, що в смартфоні. Він показував пів на дванадцяту.

- Можливо вже час спати – продовжувала мама Марійки.

- Та мені завтра не потрібно на заняття – сказала у відповідь Марія, але глянувши на погляд мами зрозуміла, що краще лягти таки спати. Тому сказала:

- Добре зараз лягаю.

Хвилин зо п’ять вона вже лежала. Марія прогортала в пам’яті останні два дні. Та невдовзі, заплющивши очі, вона заснула.

Якщо вам сподабався цей роман, то нелінюйтеся ставте "ПОДОБАЄТЬСЯ".

Дякую зараніш!!!