Чому плакала вона???

Двадцятий розділ.

Марія ще раз оглянула валізку. Хоча поїздка була всього да два дні, з нею мали бути найнеобхідніші речі. Впевнившись що все гаразд і попрощавшись з мамою та татом, вона вийшла з квартири.

На автовокзалі на неї вже чекав Сергій. Він незважаючи на те, що було рано вирішив провести кохану. Коли Сметанчук підійшла до нього, вони привіталися і поцілувалися, Пилипенко сказав:

- Ну і в тебе чемодан. Ти ніби на місяць зібралася.

- Ні не на Місяць, а всього на всього в Київ – пожартувала вона.

- Я це і зрозумів. Але всеодно навіщо стільки речей?

- Там тільки найнеобхідніше.

- А зрозуміло.

Сергій вирішив більше з нею не спорити. Марія мовила до нього:

- Міг би не вставати так рано.

- Я подумав що буду сумувати за тобою.

- Та я тільки на два дні.

- Для мене це ніби вічність.

- Ой. Ну добре буду тобі писати.

- Кого листи.

- Ага у вайбер.

- Ти краще роби відео-виклик.

- Добре.

Сергій обняв Марію за талію. Невдовзі прибув автобус. Тож вони обнялися та поцілувалися на прощання.

Коли автобус від’їздив, Сметанчук помахала рукою коханому, який стояв на платформі. Та коли він зник з її погляду, їй стало навіть трохи сумно. Вона подумала «Нічого мине два дні і знову побачу коханого». Невдовзі, Марія відволіклася на дорогу і заснула. А автобус тихенько прямував до Києва.

Вадим Колоток

Подобається

#8962 в Любовні романи
#2179 в Короткий любовний роман
#2543 в Молодіжна проза

У тексті є: кохання, зустрічі, аспірантська любов

Відредаговано: 11.04.2020

Додати до бібліотеки

Поскаржитись