Розділ I. Глава 4

 Пам'ятаю день, коли ми з класом вирушили на шкільну екскурсію. Це був якийсь музей, але ми з однокласниками були надто маленькими, щоб оцінити його та назвати цікавим.

 А от у мене того дня настрою не було зовсім. З двох причин. Перша полягала в тому, що Джаспер не зміг бути присутнім на екскурсії. А другою був Ендрю Міллер, який ні на крок від мене не відходив і всіляко зачіпав, то говорячи про щось, то перебиваючи мої розмови з друзями. Я кілька разів просила його відстати, але йому, схоже, подобалося виводити мене з себе та злити.

 День не вдався і вдома я ще цілий вечір скаржилася на це батькам. Зрештою, вирішивши відпочити після такого невдалого закінчення тижня, я змогла сісти за комп'ютер, сподіваючись пограти у щось або подивитися фільм. Але не встигла я до ладу збагнути чого хочу більше, як раптом електронною поштою з'явилося нове повідомлення.

 Піднявши брову, я таки відкрила його і губи торкнулася усмішка. Джаспер.

 “Привіт, Керрі! Ну? Як пройшла екскурсія? Будь ласка, скажи, що у музеї ти бачила скелет динозавра! Або хоч би стару машину”.

 Похитавши головою, ніби хлопчик міг мене побачити, я відповіла:

 “Ні, нічого такого не було, ми бачили лише різні корисні копалини. Ще були старі фотографії та інструменти. Тобі пощастило, що не поїхав”.

 Відправивши повідомлення, я підперла голову руками, чекаючи, дивлячись на екран і перебуваючи в нетерпінні.

- Керрі, відсунься від комп'ютера, інакше сяде зір, - нагадав батько, що сидів неподалік і дивився телевізор.

 Поки я думала про те, чи може зір сісти, як людина, на стілець, чи ще на щось, прийшло ще одне повідомлення. Посмішка не сходила з моїх губ.

 “Тобі не сподобалося? Тільки через нудьгу чи ще щось?”

 Я задумалася, не знаючи, чи варто мені скаржитися на поведінку Ендрю. З Джасом мені хотілося бути чесною, як завжди, тому я відповіла:

 “Це все Ендрю. Він знову заважав мені. Ти завтра будеш у школі? Ходімо, як завжди? Разом?”

 Я лягла головою на стіл, вкотре за останні кілька хвилин усміхнувшись. Я любила, коли Джаспер писав мені…

 “Я буду в школі, Керрі. Але, вибач, йди без мене. У мене вранці справи, тож зустрінемося у школі! Добраніч і солодких снів!"

 Посмішка померкла і я незрозуміло насупилась. Я щось не так сказала? Кілька разів перечитавши повідомлення, я намагалася знайти те, чим могла образити Джаса, але так нічого і не знайшла. Побажавши йому гарних снів, я закрила пошту і злізла зі стільця, вимикаючи комп'ютер.

***

 Тільки з часом я зрозуміла, які справи були у мого друга того ранку.

 Пам'ятаю, як прийшла до школи і помітила, що вчитель вичитує та лає Джаспера та Ендрю. Обидва виглядали так, ніби тільки прокинулися. Хлопчики були з розпатланим волоссям і пом'ятим одягом, це навело мене на думки про те, що щось вони не поділили. Або когось.

 Як би я не благала, Джас залишався непохитним і не промовив ні слова про те, що сталося. У свою чергу Ендрю більше не дошкуляв мені.