Розділ I. Глава 6

 Роки початкової школи минули непомітно.

 Все літо перед навчальним роком у середній школі я провела далеко від дому, адже ми з батьками багато мандрували. Я сумувала за Джаспером, адже він усе літо не виходив на зв'язок. Я чекала на його дзвінок або повідомлення, адже він це робив завжди, але все літо я провела на самоті, без його дивного сміху.

 Напевно, саме тому канікули промайнули для мене надто швидко. Я не встигла моргнути, як настав ранок першого навчального дня.

***

 У коридорах школи було дуже галасливо, як і у кожному її кабінеті.

 Ми з однокласниками юрмилися біля одного з класів, вітаючись і дізнаючись, як у кого минуло літо.

 Спілкуючись із дівчатами, я поглядом раз у раз шукала Джаспера. Його ніде не було, і це мене турбувало. Зітхнувши, я спробувала не сумувати і познайомилася з парочкою новеньких, чиї обличчя миготіли в натовпі і вирізнялися серед знайомих мені.

 Через пару хвилин нас запустили в клас і ми стали розсідатися на місця, що нам сподобалися.

- Може, сядемо разом? - Запропонувала мені Кармен, посміхнувшись.

 Її обличчя за літо трохи змінилося. Вона стала володаркою засмаглої шкіри, а темне волосся відросло і тепер діставало до плечей.

 Я посміхнулася та нічого проти не мала, але…

- Вибач, я чекаю на Джаспера.., - м'яко мовила я і оглянула клас, запитавши: - Ти не бачила його?

 Та теж наслідувала мій приклад і озирнулася, але лише похитала головою.

– Ні. Може, він спізнюється?

 Я зітхнула, знизавши плечима, поки подруга зайняла місце позаду мене.

 В душі було неспокійно, я переживала і дивилася на двері в очікуванні Джаспера. Нічого не віщувало біди. Хоча ні, віщувало. Я всім тілом відчувала якийсь страх.

 Я знала, що сьогоднішній день буде складним. Сьогоднішній день змінить усе.

- О, дивись, хто прийшов, - шепнула мені Кармен і я відчула, як темноволоса тицьнула мене ручкою в спину.

 Айкнув, я відразу посміхнулася і подивилася в бік дверей. Джаспер зайшов, як завжди, зі своєю сліпучою усмішкою. Він був красивим, але сьогодні я просто не впізнала його. Високий, статний, він уже більше був схожий на дорослого, ніж на дитину. Напевно, мені так здавалося через те, що ми не бачилися все літо.

 Я підвелася і помахала йому, чекаючи, коли його погляд зловить мене, але цього не сталося. Натомість він обернувся і допоміг комусь зайти до класу.

 Незнайома дівчинка була не дуже високою, вона мала руде, майже вогняне волосся і миловидне личко.

 Мене ніби облило холодною водою, коли Джас узяв її за руку і повів до вільної парти, сівши разом із незнайомкою.

 Вона – новенька. І не просто новенька, а та новенька, якій Джаспер віддав перевагу.

 Щоки миттєво почервоніли чи то від злості, чи то від смутку, чи то від розчарування.

 Я не знала, як мені бути та що робити. Це якась помилка.

- Керрі?

 Сподіваючись почути голос Джаспера, я обернулася. Але побачила лише стурбовану Кармен.

- Все добре?

 Видавивши посмішку, я кивнула, бурмочучи щось на кшталт:

- Все нормально, не хвилюйся, я просто забула, що Джас… Він…

 Не в силах зв'язати ще пару слів, я була готова розплакатися прямо в класі, відчуваючи себе загнаною в куток. Я довіряла йому, я завжди була поруч із ним, а він зник на все літо, а тепер…

 Кармен хотіла ще щось сказати, її очі стурбовано дивилися на мене, поки я збиралася з силами, як раптом незнайомий хлоп'ячий голос відволік нас обох від проблеми:

- Я можу сісти?

 Піднявши голову, я побачила, що переді мною стоїть невисокий темноволосий новенький. Його волосся було зачесане назад, шкіра мала блідий відтінок. Пухких губ торкнулася легка посмішка. Він був міцної статури, точно більший за Джаспера.

 У мене не було можливості відповісти щось, крім:

- Так…

 Незнайомець обдарував мене посмішкою і сів поруч. Вчитель почала говорити вступну та вітальну промову, але я лише сиділа, опустивши голову.

- Ти в порядку?

 Шепіт справа змусив мене підвести голову. Карі очі мого нового сусіда по парті дивилися прямо на мене. Це було дежавю. Джас теж мав такий самий колір очей, але… Але в очах незнайомця читалася якась зрілість. Він здавався дорослим. Мені здавалося, що переді мною сидить не хлопчик одинадцяти років, а якийсь хлопець чи чоловік, що побачив і пережив багато чого. Темноволосий створював позитивну і шанобливу думку про себе. Це було для мене справжньою загадкою.

 Кивнувши, я хотіла видавити з себе хоч щось, щоб не мовчати, але новенький мене випередив.

- Хвилюєшся? Все буде добре, - заспокійливо сказав він і трохи посміхнувся до мене. - Я – Ітан Вуд. А тебе як звуть?

 Від хлопця віяло добротою та спокоєм і я, хоч і трохи, але розслабилася.

- Керолайн Харріс. Керрі. Приємно познайомитися.

 Ітан знову обдарував мене посмішкою і кивнув, промовивши:

- Мені теж, Керрі.

 Я трохи почервоніла під його пильним поглядом, і очима знайшла Джаспера. Краще б я не робила цього, адже йому, схоже, було весело в компанії нової однокласниці.

***

 З часом, коли я була вже в більш свідомому віці, я зрозуміла, що, можливо, ми були просто нерозумними дітьми. За літо ми всі виросли, почався перехідний вік, ми почали рости індивідуальними особистостями та легко змінювали свої інтереси, кола спілкування. І я могла б списати поведінку Джаспера на все це, якби надалі він не став перетворювати моє життя на справжній жах…