Розділ 11. "Здивування — зітхання!"

«Здивувати може не збільшена сила вогню, а раптова тиша.»

Ми спустились у підвал, пройшли велику кімнату, де збирається відьомський шабаш і стали перед дерев’яними дверима, що вели до «кабінету» Верховної, в який вона рідко когось запрошувала. Я була у ньому всього-лиш двічі. Іргіса промовила слова, що деактивували заклинання, і Холі з Поліаною знову стали видимими.

— Ласкаво прошу до мого Ковена. Я його верховна відьма — Іргіса. І для мене честь познайомитись із могутніми відьмами з майбутнього!

Отже, вона і так вже знає, що відьми Маер з майбутнього. Цікаво звідки? І чому не скликала усіх відьом Ковена, а зустрічає нас сама?

— Не можемо сказати того ж, — ядовито і не приязно відповіла Холлі...

— Присідайте.

Іргіса, пропустила слова Холлі, й сіла за стіл, а дівчата продовжували стояти і я з ним, за компанію.

— Ви прибули сюди, щоб передати послання! Я слухаю. Меліан, ти краще почекай за дверима. Я, звісно, рада, що ти врятувала відьом з дому Бальзатара, та... Ти сама розумієш.

— Так, Меліан, ти йди, — сказала Аліса.

Я не стала сперечатись і вийшла за двері. Стоячи просто під дверима, старалась хоч щось почути... та, було марно. Іргіса добре захистила стіни, вона ще та маразматичка. Добре, що розмова тривала не довго, хвилин з десять, не більше.

Двері відчинились і по черзі вийшли прибулі відьми, а Іргіса покликала мене. Я зайшла, оглянула приміщення, воно було наповнене темними артефактами, які мають особливу ауру і відьомське око ніколи в них не помиляється, в артефактах. Шкода, що справжніх, талановитих артефакторів не залишилось... Хоча, ні! За чутками, є один, в палаці короля, замкнутий за сімома замками, і у принца смерті... Та, сам факт існування принца смерті, є не достовірним і, швидше, міфом, тому...

— Я наказувала тобі чекати мого наказу, а не діяти самостійно! — в кабінеті матеріалізувалась грозова хмаринка, буквально.

Темна субстанція, від якої віяло холодом.

— Меліан, чим ти думала? Піти серед ночі до абата додому! Це вершина тупості! Чи ти на вогнище хочеш? Чи хочеш вловити останній шанс і першою стрибнути до ліжка абата, щоб зачати могутнього нащадка!?

Щойно мене ніби облили льодяною водою і зверху ще й шматком льоду стукнули. Такої відвертої нісенітниці, від Верховної відьми, я не чекала.

— Що? Взагалі-то, саме я врятувала відьом з майбутнього! А ви...

— Ти порушила мій наказ! І, за це, понесеш покарання. Це моє остаточне слово. Завтра дізнаєшся, яке саме.

Я розлютилася, як демон! Мов ураган! Мої очі потемніли й мало капіляри в них не лускали від злості, бо охопила темнота. Тому я повернулась до дверей і хотіла вийти, добряче ними грюкнути. Та... У Верховної були інші плани.

— Веліан, ти добряче підпсувала свою репутацію. Про ранішній прихід абата, до твого дому, уже відомо всьому Фульду! Ти мене засмутила, розчарувала й підставила, а я покладала на тебе великі надії. Ти навіть була однією з кандидаток на моє місце... але тепер...

Верховна майстриня грати на емоціях. Спочатку покарала, потім принизила, а, на завершення, надавила на жалість... Відьма, одним словом.

Я вийшла від Верховної в коридор, де на мене чекали мої... Навіть не знаю ким вони мені приходяться і з якого року... Ми мовчки покинули похмурий, земляний підвал і зайшли до мого класу, який був порожній. Я витягла з кошика шматки пирога, магічно розпалила вогнище, у невеличкому каміні, де уже стояв казан з водою, яка швидко закипіла. Приготувала чай з мелісою, липою, чебрецем і м’ятою. Намішала я багато трав, навіть не знаю, що з того вийде. Розлила по горнятках, вдихнула аромат чаю і зробила перший ковток.

— Справи погані, Меліан! Твоя Верховна, ще та стерва! — впевнено заявила Холлі і теж зробила ковток чаю, — Гидота! — скривилась дівчина, та, все-рівно, зробила ще один ковток.

— Усі темні відьми — стерви! Тому... — я бачила, що є ще щось, інформація, якою сестри володіють, та не діляться.

— Ми уже знайомі з Іргісою! У нашому, далекому майбутньому, вона також є... — задумливо, дивлячись не на мене, а на шмат пирога, сказала Аліса.

Та, ця інформація, ніяк не вкладалась в моїй голові. Відьми можуть жити довше, але не настільки ж...

— З якого року ви прибули? — все-таки, вирішила уточнити свої здогадки.

— Ми прибули з 2021 року... За місяць до твоєї смерті. Тепер точно дівчата мене здивували. Вразили, ошелешили, приголомшили, спантеличили.

— Тобі потрібно зблизитись з Бальтазаром!

Що? Це тиха Поліана сказала мені? Щоб я зблизилась з небезпечним і безпринципним — відьмоловом? Здається цілий світ, зговорився проти мене. В яку сторону не глянь — безпросвітна тьма!

— З відьмоловом? Тим самим, що виловлює наших сестер, та спалює їх на вогнищі? Це такий жарт? Чи я щось не так зрозуміла? Поліано, може ти хотіла сказати: не підходь до відьмолова і тримайся, якомога далі від нього!?

— Ні Меліан! Я сказала те, що хотіла сказати! Повір, це дуже важливо! Ти можеш довіряти нам... Бо, якщо загинеш ти, то і нас не стане. Часова лінія уже порушена, доля змінена. Останній крок за тобою.

Я відкусила шматок пирога і в роті відчула смак яблук, який задіяв безліч смакових рецепторів й подарував насолоду. Запила гіркуватим чаєм, який нагадав мені, у яке лайно я потрапила і, тепер щоб вибратись, потрібно переступити через власну гідність. Ривком відчинились двері класу і зайшла Евеліна та здивовано подивилась на дівчат.

— Це нові «вчителі», про яких щойно повідомила усім нам Верховна?.. — швидко Іргіса діє, подумала я...

— Так, — коротко відповіла бо, розмовляти з Еві, настрою зовсім не було.

— Я прийшла нагадати тобі, що завтра, у домі нового мера, відбудеться урочистий бал, на честь його призначення. І, ви не повірите... На свято прибудуть гості з самої столиці!

Евеліна говорила про це з таким захватом, що аж дратувало.