Суд. Частина 1

Велика зала судових засідань рідко набивалася народом. Дрібних злодюжок судили на площі, зрадників, зазвичай, на місці, а вбивці та грабіжники, яких доводилося шукати тижнями, а то й місяцями, обходилися малою залою, там три суддівські крісла, одна лава для підсудних, одна для звинувачення, та з десяток стільців для глядачів та свідків. А от у великій залі засідав зазвичай трибунал. Зал для глядачів на три сотні крісел, дві лави підсудних, що стоять одна за одною. Суддів тут зазвичай семеро, а головний суддя — Респонд. Сьогодні він поступився своїм місцем сірому правителю, опинившись праворуч, на місці сина. Ревільса ж взагалі не мало бути на засіданні, але залишити знову Тагідо наодинці зі своєю нареченою він, все-таки, не зміг і зайняв своє місце в залі для глядачів. Поруч утворилася група підтримки ще з трьох друзів, які найбільше на світі боялися, що їм теж дадуть слово. Мерелед не посоромилася залишитися у формі і нікому не довірила кітель Тарен, на лацканах якого тепер теж красувалася символіка елітного спецпідрозділу Ревільса: півмісяць, перетнутий клеймором.

Тарен, Тагідо та Юна нервово перезиралися, сидячи в невеликій добре обставленій кімнатці.

Першим тиші не витримав Тагідо:

— Боги, мене судять у зв'язці з двома жінками.

— Боги, мене судять у зв'язці з найвищими чинами. — підхопила Тарен.

З грудей Юни, у відповідь на їхні репліки, вирвався тільки здавлений стогін. Вона заридала і опустила голову на руки, не від безсилля, але намагаючись приховати сльози.

— Що ж я наробила? Піти проти чоловіка, проти корони... я стільки років боролася і чим все має тепер скінчиться?

План Тагідо вже спрацював. Їм дали можливість перекинутися парою фраз і тепер Юна відверто ридала, а підсудний у сльозах — найнепереконливіший підсудний. Тарен же з'явилася хвилиною пізніше і тільки це врятувало її від заготовленої промови.

Респонд віддав своє крісло і навіть якби сльози дружини могли спрацювати на нього, то не на інших суддів. 

Тагідо, жалкував лише про те, що Тарен зберігала самовладання, незважаючи на тремор, який зрідка пробивав усе тіло.

— Тарен, я думав ти будеш у формі, вона тобі личить.

— Мене судять як графиню, а не як офіцера, я маю виглядати як графиня. — холодно говорила дівчина.

— Тому ти з мечем?

— Ні, я з мечем, бо тут ти.

— Точно. — він добродушно посміхнувся і зазирнув у зелені очі. — Респонд віддав своє крісло, а Ревільс — своє. Навіть не уявляю як, після всього, що сталося, вони будуть ставитися до тебе.

— Мені начхати. — Тарен перекинула ногу на ногу. — Пробач, мені заборонено говорити з тобою.

— Теж у його стилі. Пихатий, самовпевнений і, що найприкріше, вважає, що може тобою розпоряджатися, як своєю лялькою.

Дівчина змінилася в обличчі і повільно поклала руку на ефес.

— Повтори останню фразу.

— Тепер мені не хочеться так говорити.

— Повтори! — дівчина міцно стиснула меч і ніби була готова атакувати.

— Він вважає, що може розпоряджатися тобою, як лялькою.

Тарен продовжувала змінюватися в обличчі і зараз була швидше розгубленою, ніж злою, вона точно знала, що вже чула цю фразу і тіло знову пробило дрібним тремтінням. Тагідо ще не розумів що сталося, але вже встиг зрадіти, адже вона теж збентежена і принц отримав перевагу.

Двері відчинилися, двоє добре озброєних, міцних чоловіків стали біля проходу.

— Прошу на вихід. — озвався один із них.

Тагідо піднявся першим і подав Тарен руку.

— Вибач, якщо зачепив.

Вона мовчала, але прийняла допомогу, остаточно опинившись у його полоні.

— Здайте зброю. — подав голос другий.

Тарен мовчки відстебнула ножни і дістала з-за пояса мізерикорд. Обидва стражники здригнулися, побачивши клинок, але для нього було підготовлено окреме місце. Принц навіть усміхнувся, коли холодне срібло дзвінко опустилося в металеву скриньку і зачинилася важка кришка. Вона хотіла тільки зробити крок, як їй знову перегородили дорогу.

— Перстень.

Без зайвих питань вона зняла ельфійський перстень, але і після цього стражник її не пропустив, уважно дивлячись на камінь граната.

— Це моя річ. — різко відповіла дівчина, закриваючи рукою батьківський перстень. — Я вам не віддам.

— Кому ви можете передати зброю на зберігання! — так само холодно спитав стражник.

— Його Високості… — Вона трохи зволікала, оглядаючись на Тагідо. — Долу.

Один розвернувся на місці і пішов за її поручителем, а Тарен неохоче зняла з руки коштовність.

Тагідо дістав з рукава ельфійський клинок, без задньої думки простягаючи незнайомцю.

— Тагідо, відповідай зараз же, що з цим перснем не так.

Він лише знизав плечима, ніби вперше розглядаючи камінь.

Дол з'явився, як завжди, з послужливим поклоном, але варто було тільки підняти очі як Тагідо, ніби зі страхом зробив півкроку назад, боячись навіть привітатися з рідним братом. Він, звичайно, це помітив, але уваги привертати не став.

— Пані Тарен, що за тремор, жодної речі ще не пропало із зали суду.

Вона тримала в руках батьківський перстень:

— Чому в мене його забирають?

— Як і будь-який магічний предмет. Це стосується і мого родового персня, я думав мене викликали за ним.

— Магічний предмет? — здивувалася дівчина. — Малюнок насічений магією, цього достатньо, щоб зняти з руки графині символ влади?

— Пані Тарен, у протоколі варти немає пункту, який велить дізнаватися чому на особистих речах підсудних сліди магічного втручання. Вони вилучають все, що викликає підозри.

— Ваша Високосте, але…

Принц жестом наказав стражнику мовчати і простяг Тарен руку, чекаючи на обидва персні. Дівчина мимоволі кивнула і виконала не озвучене прохання. На прощання вони обмінялися важкими поглядами і Дол, не озираючись пішов до "глядацької зали". Тільки зайнявши своє місце він показав камінь граната і нахилився до вуха Ревільса :

— Вона нічого не знає про цей перстень.

— Чудово. — спокійно кивнув той, ніби його друг зовсім не виглядав роздратованим.