Чорна тінь

Аларік

Досі я не можу думати ні про що інше, як поцілунок та розмова з Ілларією. Я так кохав її і хотів повернути, але прекрасно розумів, що це неможливо. І не лише через Лулу. Ми занадто різні, і наші стосунки приречені на провал. Як шкода, що серцю цього не скажеш. Доведеться звикати жити без неї. Може, і справді було б краще поїхати, і більше ніколи не повертатися в Хейвенберд.

- Дай вгадаю, ти кохаєш мою доньку. І зараз не знаєш, що тобі робити. - роздався голос.

Я якраз сидів на лавочці в саду, дихаючи свіжим повітрям. І мені не треба було навіть обертатися, аби дізнатись хто це є. Вампір одразу відчує іншого вампіра. І це була Людміла, адже інших тут просто немає. От тільки я не був налаштований на якусь серйозну розмову. 

- Знаєте, я зараз не хочу говорити про це. Я би хотів просто лишитися один зі своїми думками, добре? - я їй легенько посміхнувся.

- Справа твоя, але я таки дам тобі одну мудру пораду. - вона встала переді мною. - Я в свій час теж намагалася втекти від кохання. Але чим далі я тікала, тим ближче воно було. У вампірів життя довге, проте воно ніщо без кохання.

І на цих словах вона просто зникла, залишивши мене у роздумах. 



Ана-Марія Еріш

Відредаговано: 23.09.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись