Чотири секунди до...

5. Мій сумнів

5. Мій сумнів

Всю дорогу до дому руки чесалися написати Алексу. Проте розуміла, що у метро не зручно, бо кожного разу знаходяться унікуми дуже цікаві чужим особистим життям. Саме тому я не йшла, а летіла до своєї маленької і такої жаданої сьогодні квартирки. Мені так хотілося написати відповідь моєму котику. Ні, мабуть, так я більше називати його не стану.

Вливаюся у під’їзд, наче олімпійський бігун залітаю на свій поверх, дістаю ключа із сумочки, відмикаю двері. Все! Зачиняю їх за собою і відчуваю… щастя. Воно розповсюджується моїми венами по тілу прямо від серця.

Дістаю телефон, вмикаю. Чотири секунди. Знову, та фатальна четвірка. Чотири секунди і моє серце впало на підлогу, покотилося до ванної кімнати, плигонуло до унітазу і змило саме себе, аби не бачити те, що я побачила у своєму смартфоні.

Пропущений дзвінок від Алекса.

Святі Вільгельми! Знову пригадую Клео, але зараз є більш важливіша справа, ніж ображена на мене подруга, що втекла зі своїм багатієм і розважається, ігноруючи мої дзвінки. Справа страшна до мурах на шкірі. Які там мурашки! Терміти повзають по мені! Тупають своїми величезними лапами, чи що там в них. Тоненькі, проте важкі. Прямо, як мої нерви.

Чого він дзвонив? Навіщо зруйнував нашу ідилію? Ів, ти дурепа взагалі? Ну от, почала говорити сама із собою. Як мені тепер діяти? Я не можу. Я просто не можу з ним говорити. Сьогодні я згоджуся на аудіо розмову, а завтра він зателефонує по відео. І що тоді? Як я зможу підтвердити своє багате-розбагате досьє, що я йому сама про себе зібрала?! У такому убогому житлі я не можу показувати себе нікому.

Стає ніяково від того, як я соромлюся сама себе і свого життя. А чим пишатися? Могла піти працювати у якомусь офісові, сидіти у вигладженій сорочці та спідничці вище колін, а бігати із поверху на поверх на тоненьких каблучках лабутенівських. Впевнена, Клео мені б підігнала такі, записавши їх до браку або у категорію «вкрадені клієнтами».  У мене б був мій власний стіл і стілець, моя власна робоча зона. Чого не скажеш про власне життя. Воно б тоді повністю належало моєму босові, за яким я б бігала на тих туфельках із прочервоненою підошвою, намагаючись устигати і не зламати ноги. Приносила б йому каву із елітної кав’ярні на другому кінці міста, бо він п’є тільки її. Я б розгрібала папери, купи незрозумілих мені або нецікавих папірців, компонуючи їх в різні стовбці. Я б відповідала на дзвінки і, знімаючи слухавку, казала «Офіс Генадія Віталійовича або Андрія Степановича або ще якогось там «дія вича». Потім я б щось занотовувала до свого блокнотику, списаного знизу й доверху, а після йшла б до сусіднього кабінету й передавала все те своєму босу. І все, що мене турбувало б на той момент, так це «Чого, скажіть на милість, він не може сам підняти слухавки і відповісти на дзвінок одразу?!». Бо ж сидить у стелю плюється.

Ось таке життя могло мене чекати. У теплі, із власним столом і з втратою своєї особистості. Кожного разу, коли я думаю, що працювати офіціанткою погано і все таке, я просто змальовую у голові ось цю картину мого життя, яке могло бути. І мені одразу ж легшає. Зараз я точно знаю, що на моїй шиї немає ланцюгів. І від того розуміння вдихати повітря так легко.

Кидаю погляд на смартфон. Була не була.

«Пробач, я пропустила твій дзвінок. На роботі було засідання. І я не чула. Сумую за тобою, мій Алекс! Як твій день минув?»

Відправляю, сподіваючись, що спілкування знову перейде у текстовий формат і все нормалізується. Особливо — мій тиск! Чується биття серця у скронях.

Не те щоб я не хотіла почути його голос і побачити його. Дуже хочу. Але ж я розумію, що у такому випадку він візьме собі те ж саме, а я просто не можу показувати йому моє реальне життя… Напевно. І за що його винити тоді можна буде, адже я сама з брехні почала! Сама ту гру затіяла.

Дзилиньк на мобільному віджбурнув мене із роздумів, наче ракетка воланчик відбила під час турніру із бадмінтону.

«Нічого страшного, Ангелінко! Просто чомусь дуже захотілося почути твій голос. Сьогодні був просто наступний робочий день, нічого такого. Багато думав про тебе!»

Перечитую. Так-так, я назвалася Ангеліною. Вирішила, що це таке екзотичне ім’я, що досить таки пасує багатій бізнесвумен. Тепер кожного разу думаю, як воно — почути «Івочка» від нього. Певно, він би сказав «Івуська» або «Івоночка». Щось таке. Усе рівно, бо від нього воно б у будь-якій формі звучало ніжно.

Набираюся сміливості. Раз він вирішив подзвонити мені, значить, можна трошки вийти за наші рамки. Чи то за мої рамки, котрі я сама ж і встановила.

«Слухай, а я досі не знаю, де ти мешкаєш? Ти знаєш мою країну і моє місто. Ледь чи адреси тобі не дала! Проте у параграфі «геолокоція Алекса» пусто. Твоє ім’я говорить мені, що ти знаходишся досить далеко від мене. Може, й зовсім на іншому континенті?»

Відправлено. Доставлено. Ще не прочитано.

Замираю усіма своїми клітинками. Настільки далеко він від мене? Дві, три тисячі кілометрів? Океан? Що нас розділяє? Чи взагалі зустрінемося із ним коли-небудь?

Дзилиньк. І знову — серце завмерло.

«О, крихітко моя, почалися персональні питання. Нарешті. Я вже думав, тобі не цікаво знати про мене більше. Як ти думаєш, де мусить «жити» моє ім‘я?»

«Напевно що це Англія або Америка».

Відправляю меседж зі своїми здогадками.

«У тебе гарна інтуїція. Англія. Я проживаю у столиці Англії».

«Це дуже круто! Але…так далеко…»

«Ти сумуєш?»

«Мені гірко, що ти так далеко. Іноді я замислююся над тим, а чи зустрінемося ми у реальності коли-небудь?»

«Ти б того хотіла, крихітко?»

Я довго не відповідаю, бо не знаю, що сказати. Я хочу і я боюся до чортиків. Зустрітися у реальності, значить, показати йому себе справжню. Таку беззахисну, таку дівчинку, що розносить тарелі по столиках, а вночі пише статті про діарею або проблеми сучасної молоді. Зустрітися із ним, то значить, заявити, що я бідна і нічого, абсолютно нічого не можу йому запропонувати. Що мені йому дати? Треба подумати! А, ні, не треба! Бо нІчого мені йому дати! НІчого.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше